Пріоритетна і чітка орієнтація України на інтеграцію в Європейський Союз, набуття статусу повноправного членства в ньому розглядається як основа стратегії економічного та соціального розвитку нашої держави на наступні десять років. До 2015 р., орієнтовно, планується зростання ВВП у 2–3 рази, що потребує збільшення капіталовкладень учетверо [1].
Розвиток цивілізованого інвестиційного процесу в економіці України, подальше проведення ринкових реформ неможливі без створення ефективно працюючого фондового ринку, який має забезпечувати реалізацію національних інтересів України та сприяти зміцненню її економічного суверенітету [2]. Це підтверджує і досвід розвинутих країн, де високі стандарти життя громадян досягаються завдяки налагодженню їхніми урядами конкурентоспроможних механізмів залучення інтелектуального, інформаційного та фінансового ресурсів для створення значної частки доданої вартості товарів і послуг. Найдієвішими серед таких механізмів у світі є фондові ринки. Вони забезпечують майже 70–75% потреб у фінансовому ресурсі, тоді як банки – лише близько 25%.

В Україні склалася протилежна пропорція, що спричинено відсутністю сучасного ефективного механізму функціонування фондового ринку, непрозорістю проведення торгів цінними паперами на організованих ринках, мізерними обсягами фондових операцій, що в декілька десятків разів менші, ніж у розвинутих країнах (див. рис. 1). Істотно занижено (на кілька порядків) мінімальне значення капіталізації підприємств, фондового ринку та економіки країни в цілому. Це дозволяє суттєво і швидко збагачуватись окремим вітчизняним та закордонним інвесторам на шкоду національним інтересам України.

Негативно на стані справ позначається і відсутність належної уваги з боку Кабінету Міністрів України, ДКЦПФР, наукових установ до розробки й реалізації Стратегії розвитку фондового ринку України на 2006–2015 рр., його конкурентоспроможної моделі та Плану дій стосовно інтеграції до світових фондових ринків.

Особливості розвитку міжнародних фондових ринків
Уряди провідних країн Європи приділяють значну увагу виробленню стратегії розбудови конкурентоспроможних моделей розвитку фондових ринків в умовах глобалізації. Відтак обсяги вторинних за своєю суттю та економічною природою світових фінансових ринків відчутно перевищують ринки реальних товарів і послуг, поступово формуючись як «автономна система» у структурі світової економіки [3].

Для оцінки європейських ринків цінних паперів та опрацювання рекомендацій щодо їх інтеграції Радою Міністрів ЄС з питань економіки та фінансів у липні 2000 р. було створено Комітет Радників із регулювання ринків цінних паперів (керівник – О. Ламфалузі), який у лютому 2001 р. підготував з цього приводу кінцеву доповідь – так званий Звіт Ламфалузі.

Інтеграція фінансових ринків Європи забезпечила швидкий ріст ВВП і підвищення рівня зайнятості робочої сили. Це пояснюється тим, що капіталізація європейських інвестиційних, страхових та пенсійних фондів дорівнює розміру ВВП країн Європи і становить близько 10 трлн. євро. Реальні вигоди для громадян, збільшення прибутку від капіталу та покращення показника «ризик – дохід» сприяло зниженню вартості пенсійних схем [4].


У країнах Європейського Союзу при створенні інтегрованого ринку цінних паперів були визначені такі пріоритети: введення для держав-членів єдиного поняття ринку та однакових умов ліцензування; прийняття Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку; вдосконалення вимог щодо включення до лістингу; запровадження єдиного проспекту емісій та обов’язкової системи їх реєстрації; введення нових правил інвестування для інвестиційних і пенсійних фондів.

З метою реалізації названих пріоритетів Комітет Радників із регулювання ринків цінних паперів обґрунтував необхідність проведення регуляторної реформи. Вона передбачала застосування чотирьохрівневого підходу та створення двох комітетів для сприяння роботі Європейської Комісії – Європейського Комітету з цінних паперів (ESC) і Комітету європейських регуляторів з цінних паперів (CESR). У 2001 р. ЄК створила зазначені комітети як дорадчі, і вони відіграли основну роль у прискоренні законотворчого процесу та впровадженні Комісією Плану дій з фінансових послуг.

Розвинені фондові ринки світу функціонують відповідно до стандартів, які розроблені за рекомендаціями Групи тридцяти – міжнародної організації незалежних експертів.
В умовах глобалізації фондових ринків здійснюється міжнародна торгівля акціями, що триває 24 години на добу. Постійно збільшується кількість іноземних компаній, акції яких котируються на Нью-Йоркській біржі – одній із головних бірж світу.

Водночас існують фактори, які справляють негативний вплив на інтеграцію ринків, а саме: політичні (спроби захисту національних ринків або товарів на користь місцевих постачальників), культурні (різні підходи до корпоративного управління, конкурентної політики, поширення інформації), правові (розбіжності в законодавчих системах, процедурах банкрутства, ефективності судових процесів), економічні (зростання фіктивного капіталу, відмінності в механізмах утримання податків, встановленні зборів, ставках оподаткування для акцій порівняно з державними облігаціями).

Реакцією ринку на надмірне розростання фіктивного капіталу стали біржові кризи. У ході їх подолання відбувається повернення до рівня, що відбиває реальний стан економіки. Одна з найбільших біржових криз у світі спостерігалася в жовтні 1987 p.

Стан фондового ринку України
Власне факт існування драматичного для країни протиріччя між офіційною зовнішньою орієнтацією та стратегічними економічними інтересами свідчить не просто про недосконалість концепції розвитку економіки держави, а про її відсутність узагалі [5].

Зовнішньоекономічна політика України формує торгово-посередницьку модель, яка базується на низькотехнологічній структурі вітчизняного експорту. У розвинених країнах сукупний капітал перевищує ВВП у 3–7 разів. В Україні ж рівень капіталізації економіки має дорівнювати щонайменше $1 трлн., а фактично становить лише кілька десятків мільярдів доларів (див. табл. 1). А, як відомо, саме капіталізація підприємств, галузей та економіки в цілому є індикатором її ефективності, основним інструментом упровадження інноваційної моделі.
Структура реальної капіталізації фондового ринку України не перевищує 12% ВВП, тоді як у більшості розвинених фондових ринків цей показник коливається на позначці 40–60% ВВП, у США – 101,2, Великій Британії – 97,2, Польщі – 24, Угорщині – 30%. Якщо у ФРН лістинг на біржах мають 30% акціонерних товариств, то в Україні – кілька відсотків. Обсяг торгів акціями в нашій країні становить близько 15% загального обігу на організованому ринку цінних паперів (12 тис. відкритих АТ, акції яких можуть вільно обертатися на ринку). При цьому річний обсяг торгів провідних підприємств своїх галузей дорівнює лише кілька десятків тисяч гривень [6].

Обсяг вітчизняного ринку корпоративних облігацій удвічі менший, ніж у Росії, утричі – ніж у Польщі, у 10 разів менший, ніж в Естонії, у понад 20 разів – ніж у США, що абсолютно не відповідає геополітичному потенціалу України. Істотним недоліком нашого фондового ринку є його непривабливість для інституційних інвесторів та фізичних осіб.

Суттєвий вплив на ринок акцій України справляє банківська система, яка є основним кредитором економіки. Обсяги фондового ринку залежать від зміни кредитної ставки: в разі її збільшення зменшується ринок акцій. Характерно, що у 2000–2002 рр. кредитний ринок практично вдвічі перевищував ринок корпоративних цінних паперів (див. табл. 2).

Через вкрай недосконалу законодавчу базу, текучість і мобільність грошового капіталу банки перетворились у найбільш універсальний інституційний елемент інфраструктури фінансового ринку України. Подібна ситуація спричинює реальні ризики, пов’язані з монополізацією послуг та зменшенням захисту прав міноритарних акціонерів.

В умовах світової глобалізації ринків існує загроза зосередження торгівлі найбільш привабливими цінними паперами українських емітентів у Берліні, Відні, Стамбулі, Москві тощо. Відтак може відбутися:
провінціалізація фондового ринку України, подальше зменшення обсягів операцій з цінними паперами;
системний вихід з українського фондового ринку іноземних інвесторів і фінансових інститутів після закінчення грошової приватизації та постприватизаційного перерозподілу власності.

Створення ефективної системи захисту прав і законних інтересів інвесторів потребує об’єднання зусиль законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, громадських організацій, засобів масової інформації, емітентів і самих інвесторів.

Сьогодні система реєстру власників іменних цінних паперів є технологічно перенавантаженою. Законом України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів» недостатньо врегульовані функції, права та обов’язки реєстраторів. Унаслідок невисоких вимог до ліцензування реєстраторської діяльності нерідко створюються «кишенькові реєстратори».

Покращення відносин між реєстраторами та депозитаріями і зберігачами можливе в разі реалізації програми електронної перереєстрації та відпрацювання процедур обліку в системі реєстру номінальних утримувачів депозитарних установ.

Інвестиційні компанії та фонди подеколи мають проблеми із здійсненням розрахунків через завершення термінів, на які вони створювались. Сьогодні практично відсутній захист прав інвесторів, якщо інвестиційна компанія або фонд збанкрутують. Проблематичною і досить витратною є трансформація фондів закритого типу. Вони повинні постійно бути готовими викупити сертифікати, навіть за умови мінімальної ліквідності на ринку.

Податкове стимулювання розвитку інфраструктури фондового ринку, професійної діяльності його суб’єктів, операцій із цінними паперами дасть змогу підвищити конкурентоспроможність цього ринку, але в разі внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Умовою ефективного функціонування ринку державних боргових зобов’язань є розширення кола його прямих учасників, і насамперед небанківських фінансових установ.

Потребує вдосконалення і діяльність недержавних пенсійних фондів та страхових компаній, для чого слід на законодавчому рівні передбачити застосування ефективних інструментів вкладання активів у зазначені установи. Однак практичне використання таких інструментів неможливе без розвинутої інфраструктури фондового ринку України, передовсім Національного депозитарію України (НДУ), та внесення необхідних змін у нормативну базу НБУ.



Шляхи інтеграції фондового ринку України до міжнародних фондових ринків
Для оптимальної інтеграції фондового ринку України на базі її національних інтересів до міжнародних фондових ринків, і насамперед країн ЄС, необхідно на першому етапі розробити конкурентоспроможну модель та стратегію розвитку фондового ринку на 15–20 років. З цією метою Кабінету Міністрів України доцільно створити робочу групу з числа фахівців ДКЦПФР, ФДМУ, Інституту економічного прогнозування, Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, Інституту розвитку фондового ринку КНЕУ, представників НБУ, ФДМУ, НДУ, Держфінпослуг, Мінфіну, СРО та ін.

Розробляючи стратегію, слід враховувати вимоги «Концепції розвитку фондового ринку України», ухваленої Верховною Радою України у 1995 р., Постанови КМУ від 14.08.2001 р. № 1046 «Про затвердження заходів щодо реалізації основних напрямів розвитку фондового ринку на 2001–2005 рр.», розпорядження КМУ від 09.08.2002 р. № 440Р «Про схвалення Плану заходів щодо виконання програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002–2010 рр.», Указу Президента України № 1648/2005 від 24.11.2005 р., Рішення РНБУ від 29.09.2005 р.

подробнее о фонтаны для дачи http://landstory.org/page/delaem-fontan-svoimi-rukami

«Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату України», Указу Президента України № 1648/2005 від 24.11.2005 р. «Основні напрями розвитку фондового ринку на 2005–2010 рр.» та досвід країн Європейського Союзу.

На другому етапі доцільно приступити до розробки та реалізації спільно з представниками Європейського Комітету з цінних паперів (ESC) та Комітету європейських регуляторів із цінних паперів (CESR) Плану дій щодо інтеграції фондового ринку України до фондових ринків країн ЄС. Зокрема він має передбачати запровадження світового досвіду інформаційного та контрольного супроводження діяльності фондового ринку, раціонального розподілу регулятивних функцій між державними органами і недержавними організаціями.

Для вдосконалення інфраструктури фондового ринку України за сучасними вимогами необхідно спільно з міжнародними фінансовими інституціями відпрацювати питання надання нашій країні фінансової допомоги в розмірі щонайменше 600 млн. євро.

Виходячи з міжнародних стандартів, слід привести номінальну капіталізацію ринку акцій України до 80% ВВП (нині близько 30%), ринкову капіталізацію до 60% (нині близько 20%), обсяг угод на організованих ринках до 30% ВВП (нині кілька відсотків). Окрім того, для вирішення основних проблем розвитку фондового ринку України доцільно здійснити ряд заходів стосовно:
захисту прав акціонерів, насамперед міноритарних, для чого прискорити прийняття законів України «Про акціонерні товариства», «Про цінні папери і фондовий ринок» та внесення змін до законів «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом»; через центральні та регіональні ЗМІ систематично інформувати громадян про належні їм як акціонерам права і способи їх захисту;
забезпечення прозорості ринку цінних паперів, що відкриває для всіх його учасників рівний доступ до значних обсягів достовірної інформації про цінні папери та їх емітентів (правове підґрунтя прозорості – прийняття вищезазначених законів);
формування цілісного ринку, що вимагає функціонування національної фондової біржі як єдиного місця котирування цінних паперів (наразі існує дев’ять бірж та дві торговельні системи), єдиного центрального депозитарію (нині два) і єдиного клірингового банку (відсутній). Постановою Кабінету Міністрів України № 1707 від 21.12.2004 р. затверджена Програма розвитку національної депозитарної системи на 2005–2010 рр. Враховуючи її положення, доцільно ухвалити Закон України «Про національну депозитарну систему»;
ефективного державного регулювання цілісної системи обігу цінних паперів (шляхом прийняття вищезазначених законів).


При цьому важливо, аби КМУ розробив та прийняв нормативні документи, які б дозволили здійснити дооцінку всього майна компаній з урахуванням його реальної вартості (фактичного обсягу і ринкової ціни) та вивести підприємства на новий рівень котирування їх акцій.

Для підвищення капіталізації національного фондового ринку необхідно освоєння нових видів цінних паперів, деривативів, корпоративних і муніципальних облігацій, створення дієвої системи захисту інвесторів, а також прийняття Закону України «Про похідні цінні папери».

Метою зазначених заходів є забезпечення прав міноритарних акціонерів, збільшення реального доходу звичайних інвесторів від цінних паперів, покращення показника ризик-дохід, зростання обсягів залученого венчурного капіталу, посилення конкуренції, створення недискримінаційних умов входження на ринок та участі в торгах для іноземних акціонерів.

Фондовий ринок України повинен розвиватися шляхом концентрації та централізації торгівлі українськими корпоративними цінними паперами й усіма іншими фондовими інструментами. До того ж обсяги організованої торгівлі мають істотно перевищувати неорганізований та позабіржовий обіг цінних паперів. Для цього необхідно налагодити функціонування міжбіржових і міжсистемних мереж фондової торгівлі, які створюються на добровільних засадах організаторами торгівлі цінними паперами, виходячи з економічної доцільності та конкурентоспроможності запроваджених інновацій і технологій.

Неорганізований позабіржовий фондовий ринок повинен розвиватися на основі розширення можливостей використання Інтернету для проведення операцій із цінними паперами, обслуговування їх первинного і в разі потреби – вторинного обігу.

Ефективна робота депозитаріїв та зберігачів сьогодні неможлива без оперативного створення і динамічного розвитку депозитарної інфраструктури, яка б працювала в автоматизованому режимі. Характер завдань та обсяги інформаційних потоків наразі потребують розробки спеціалізованого програмного забезпечення, яке б відповідало вимогам українського фондового ринку.

Інвестиційну активність значною мірою можна пожвавити шляхом прийняття до законодавчих актів відповідних доповнень стосовно докорінних змін у процесах приватизації стратегічно важливих підприємств. Слід також законодавчо встановити, що акції відкритих акціонерних товариств, які створюються на базі стратегічно важливих та інвестиційно привабливих підприємств, випускаються виключно у бездокументарній формі в Національній депозитарній системі, а їх обіг здійснюється тільки на організованих ринках через лістинг фондових бірж.

Високий рівень автономності міжнародних фінансів «провокує» значні економічні та політичні ризики, виступаючи водночас найважливішою глобальною умовою розвитку окремих країн [8]. Ще однією такою умовою, навіть вимогою сьогодення стає відкритість і транспарентність як економіки, бізнесу в цілому, так і особливо її фінансово-кредитної сфери. Нині жоден уряд не надасть міждержавний кредит країні без попереднього досконалого вивчення її економічного стану [9].

Особливості поведінки транснаціональних корпорацій, суперечливість інтеграційних та конкурентних процесів, до яких залучені національні економіки, сприяють тому, що міжнародні олігархи використовують світ і окремі країни як своєрідну гігантську біржу, граючи як на підвищення, так і на пониження, «садячи» економіки країн та регіонів. Україна перебуває в полі зору їх інтересів, і тому потрібно бути готовими саме до такого розвитку подій [10].

Висновки
У ХХІ столітті провідну роль відіграватимуть ті країни, які зможуть знайти механізми швидкого та економічно ефективного адаптування запозичених у інших держав інституційних моделей до власної системи, а також впровадити їх у практику економічного життя.

З точки зору геополітики та геоекономіки, Україна належить до одного з геополітичних центрів Європи і здатна інтегрувати намагання держав Балто-Чорноморської смуги, Східної Європи, Кавказу та Середньої Азії до співпраці. Реалізація цього вибору передбачає, серед іншого, розбудову високоефективного фондового ринку, інтегрованого з фондовими ринками вищеназваних країн, інших держав ЄС і регіональних об’єднань на Американському та Азійському континентах.

Водночас, суттєві ризики для України може становити намір Російської Федерації здійснити, згідно із власними національними інтересами, інтеграцію фондових ринків СНД з використанням Міжнародної асоціації бірж, створеної у 2000 р., та валютних ринків шляхом об’єднання електронних торгових систем зазначених країн.

Діяльність фондового ринку України на основі централізованої моделі та інформаційно-технічного забезпечення, що відповідає європейським стандартам, дасть змогу прискорити процес органічної адаптації українського ринку цінних паперів до міжнародних вимог, створити умови діяльності, наближені до західних, що, безсумнівно, стане привабливим фактором для іноземних і вітчизняних інвесторів.


1. Друга хвиля реформ. К.: Преса України, 2004. С. 5–39.
2. Послання Президента України Верховній Раді України 2002 року. К., 2002.
3. Кирєєв А. Міжнародна економіка. М., 1999. С. 452.
4. Майстренко О. Європейська інтеграція та Україна. К., 2002. С. 298–306.
5. Новицький В.Є. Зовнішні джерела фінансування відкритої економіки. К.: КНЕУ, 2003. С. 427.
6. Офіційний сайт ДКЦПФР. – http://www.ssmsc.gov.ua
7. Мітюков І. Фінансові послуги України. К., 2001. Т. 3.
С. 192–248, 303.
8. http//vesti.ru/daynews/2000/02/15/15afghan
9. Євдокименко В.К. Чинники фінансово-економічної стабілізації та зростання. К.: КНЕУ, 2001. С. 504–506.
10. Шелудько В.М. Фінансовий ринок. К., 2003. С. 498–520.