1.Державна регуляторна політика.

Державна регуляторна політика — це по­стійний та послідовний курс органів виконавчої влади та місце­вого самоврядування на впровадження оптимального державного управління в економічній та соціальній сферах, на зменшення їх втручання у діяльність суб'єктів підприємництва, усунення пра­вових, адміністративних, економічних та організаційних пере­шкод у розвитку господарської діяльності. Державна регуляторна політика відкриває нові методичні та практичні підходи до оптимізації, послідовності, передбачува­ності та стабільності відносин держави із суб'єктами підприєм­ництва в ринковому середовищі. Вона охоплює всі сфери держа­вного регулювання підприємництва, тобто всі види регуляцій, які встановлюють обов'язки та зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян і суб'єктів господарської діяльності. До сфери державного регулювання, зокрема, входять:

>  правила та процедури щодо входження на ринок та виходу з нього суб'єктів господарської діяльності, їх створення та лікві­дації;

- дозвільна система на провадження певного виду господар­ської діяльності;

- правила та процедури, що регламентують певні види гос­подарської діяльності, які не підпадають під ліцензування;

- контроль за безпекою та якістю продукції;

- контроль за обов'язковими платежами до бюджетів і до державних цільових фондів;

- правила щодо обсягу та процедур подачі обов'язкової звіт­ності;

^ регулювання цін;

>  антимонопольне регулювання;

>  контроль та обмеження щодо грошових і товарних потоків (включаючи інвестиційну та зовнішньоекономічну діяльність);

- регулювання зайнятості та використання трудових ресурсів.

Державна регуляторна політика впроваджується шляхом про­ведення регуляторної реформи.

Реалізація Державної регуляторної політики в Україні відповідно до запропонованої Концепції забезпечить здійснення дер­жавного регулювання на якісно новому рівні. При цьому основ­ними характеристиками державного регулювання в економічній та соціальній сферах будуть передбачуваність, послідовність і відповідальність за кінцеві результати прийнятих рішень. Удо­сконалення державного регулювання дасть змогу за умов обме­жених ресурсів уряду зменшити витрати на виконання регулятор­них актів для громадян і держави, що сприятиме підвищенню конкурентоспроможності продукції та поліпшенню інвестиційно­го клімату в Україні. Державне регулювання економіки України має стати максимально прозорим і передбачуваним. Удосконале­ні процедури державного регулювання сприятимуть звуженню тіньового сектору. Усі ці фактори позитивно впливатимуть на динаміку економічного зростання в Україні, соціальну та полі­тичну стабільність у державі.

4.Державне регулювання економіки.

У теоретичному аспекті державне регулювання економіки — це система знань про сут­ність, закономірності дії та правила застосування типових мето­дів і засобів впливу держави на хід соціально-економічного роз­витку, спрямованих на досягнення цілей державної економічної політики.

Конкретні напрями, засоби, методи, масштаби ДРЕ визнача­ються характером і гостротою соціально-економічних проблем у країні в конкретний період. Тобто держава через відповідні мето­ди і засоби ДРЕ має гнучко реагувати на зміни, які відбуваються в економіці.

Складною теоретичною проблемою є визначення об'єкта ДРЕ. Дослідження науковців і практична діяльність держави у цій сфері мають поки що фрагментарний, некомплексний харак­тер. Найбільш агрегованим об'єктом ДРЕ є економічна система держави (національна економіка). У зв'язку із схожістю об'єктів державного регулювання економіки і макроекономіки як науки, методологічною основою ДРЕ слід уважати економічну теорію, і передовсім макроекономіку.

Об'єктами ДРЕ є також: економічні підсистеми (економіка ре­гіонів, народногосподарських комплексів, галузей; сектори еко­номіки; стадії відтворення); соціально-економічні процеси (еко­номічні цикли, демографія, зайнятість, інфляція, науково-техніч­ний прогрес, екологія, кон'юнктура і т. д.); відносини (виробничі, фінансові, кредитні, зовнішньоекономічні, орендні тощо); ринки (товарів, послуг, інвестицій, цінних паперів, валюти, фондів, ка­піталів і т. д.).

З практичного погляду ДРЕ — це сфера діяльності держави щодо цілеспрямованого впливу на поведінку суб'єктів господа­рювання з метою забезпечення пріоритетів державної економіч­ної політики. Уважається, що первинним суб'єктом державного регулювання є людина (громадянин). У демократичному суспіль­стві громадянин (споживач) висловлює та захищає свої інтереси як виборець за допомогою механізму голосування. Але виборці безпосередньо обирають не напрями соціально-економічної полі­тики або методи та засоби ДРЕ, а лише склад органів державної влади. Отже, суб'єктом державного регулювання економіки стає держава в особі державних органів (президента, парламенту, уряду, місцевих адміністрацій).

5. Система органів і  методів ДРЕ.

Законодавча  влада : ВРУ є представницьким органом, тому обирається безпосередньо народом на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. До складу Верховної Ради входять 2 органи, які мають особливий правовий статус-Рахункова палата та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Особливий правовий статус цього органу полягає в тому, що він здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких органів державної влади. Специфіка статусу органу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в тому, що він є органом, який на постійній основі здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист кожного на території України в межах юрисдикції.

Виконавча  влада; Президент України; ОМС  міст  республ-го АРК  і міст обласного  значення; ОМС районного  значення; Представницька і виконавча  влада АРК; Обласні  ради

Державне управління-одна із головних форм діяльності держави, особливий вид соціального управління в суспільстві. У широкому значенні-це діяльність усіх видів державних органів: законодавчих, судових, контрольно-наглядових, виконавчо-розпорядчих з організації суспільного життя.  Суб'єктами адміністративно-правового регулювання у сфері економіки є: ПУ; КМУ; профільні міністерства, державні комітети (державні служ­би); інші ЦОВВ зі спеціальним ста­тусом; урядові органи держ-го упр-ння; МДА та їхні структурні підрозділи; виконавчі органи сільських, селищних, міських рад.Кожний з перелічених суб'єктів здійснює адміністр/прав регулювання у сфері економіки в межах своєї компетен­ції, що встановлюється Конституцією України, законами та Іншими нормативними актами.

Методи державного регулювання економіки — це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру рин­ку, некомерційний сектор економіки з метою створення умов їх ефективного функціонування відповідно до напрямів державної економічної політики. Кожний метод грунтується на використан­ні сукупності інструментів (регуляторів, важелів тощо).

Методи ДРЕ класифікуються за двома ознаками: за формами впливу (прямі та непрямі (опосередковані) та засобами впливу(правові, адміністративні, економічні, пропагандистські).

Методи непрямого регулювання — це методи, які регламен­тують поведінку суб'єктів ринку не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти у потрібному державі напрямі. Опосередковане регулю­вання — це вплив на економічні інтереси. Держава втілює в жит­тя свої рішення на підставі мотивації. У даному контексті моти­вація — це процес спонукання суб'єктів ринку до діяльності в напрямі державних пріоритетів.

6.Негативи державного впливу на економіку.

на сучасному етапі розвитку товарного вироб-ва держава об'єктивно змушена виконувати ряд ф-цій, спрямованих на регул-ння екон-ки. До головних її ф-цій можна віднести такі: 1. Розробка політики соціал/економ розвитку країни, за допомогою якої визначаються головні цілі, пріоритети та засоби розвитку економіки. Це означає, що держава розробляє стратегію соціально-економ-го розвитку: визначає ресурси та передбачає певні заходи, які необхідні для її реалізації; прогнозує економічні, соціальні та міжнародні наслідки від її впровадження в життя. Державна економічна політика реалізується через економічні прогнози, плани та програми, які в умовах ринкових відносин носять орієнтувальний та рекомендаційний хар-р. 2. Формування правових засад функц-ння економіки. З цією метою держава визначає правовий статус окремих форм власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, регулює відносини між окремими суб'єктами ринку, тобто встановлює «правила гри» на ринку. Спираючись на економічне законодавство, вона виконує роль арбітра в сфері господарських відносин, виявляє випадки незаконної діяльності та застосовує відповідні заходи до порушників. 3. Захист конкуренції як головного “двигуна” ринкового механізму. З цією метою держава здійснює антимонопольну політику. 4. Перерозподіл доходів та ресурсів. Необхідність в перерозподілі доходів обумовлюється природою ринку, якщо первинні доходи окремих домогосподарств жорстко пов'язані з результатами їхньої індивідуальної трудової діяльності. Це неминуче породжує надмірні коливання в особистих доходах, а також відсутність доходів у непрацездатних членів сус-ва. Для зменшення нерівності в доходах держава здійснює їх перерозподіл у формі трансфертних платежів, отримання яких не вимагає у відповідь будь-яких товарів та послуг. Крім цього, держава може регулювати індивідуальні доходи шляхом втручання в процеси формування первинних доходів (встановлення мінімальної заробітної плати, застосування прогресивної форми оподаткування первинних доходів). Вона може впливати на реальні доходи через регулювання цін на товари та послуги першої необхідності тощо. 5. Стабілізація економіки. Як уже зазначалося, ринок не завжди може самостійно протистояти економічній нестабільності. Тому виникає необхідність державного виливу на економічний цикл. В основі стабілізаційної функції держави лежить та обставина, що витрати приватного сектора економіки можуть бути недостатніми для досягнення повної зайнятості або надмірними. В першому випадку держава може застосувати стимулюючу політику, в іншому – стримувальну. Основними методами виконання державою стабілізаційної функції є фіскальна та грошово-кредитна політика, за допомогою яких вона впливає на сукупний попит. Державне втручання в економіку може бути ефективним за умов, якщо воно є зваженим, тобто враховує «розподіл праці» між державою і ринком. Тому в теорії і на практиці завжди існує проблема співвідношення між державним регулюванням економіки і ринковим саморегулюванням. Значною мірою вирішення цієї проблеми залежить від того, як розуміється сутність державного регулювання економіки. Держава може втручатися в ринковий механізм лише в одному випадку – коли цей механізм ще не досяг необхідного потенціалу і тому не здатний виконувати свою позитивну роль в економіці. Показовим прикладом для цього є перехідна економіка, яка знаходиться в стані зміни економічних відносин, коли адміністративно-командні механізми вже не діють, а ринкові – ще знаходяться в стадії становлення. Знайти раціональне співвідношення між державним втручанням в економіку і її ринковим саморегулюванням – актуальна проблема органів державного управління.

7.Методи прямого та непрямого (опосередкованого) регулювання.

Методи державного регулювання економіки — це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру рин­ку, некомерційний сектор економіки з метою створення умов їх ефективного функціонування відповідно до напрямів державної економічної політики. Кожний метод грунтується на використан­ні сукупності інструментів (регуляторів, важелів тощо).

Методи ДРЕ класифікуються за двома ознаками: за формами впливу (прямі та непрямі (опосередковані) та засобами впливу(правові, адміністративні, економічні, пропагандистські).

Методи непрямого регулювання — це методи, які регламен­тують поведінку суб'єктів ринку не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти у потрібному державі напрямі. Опосередковане регулю­вання — це вплив на економічні інтереси. Держава втілює в жит­тя свої рішення на підставі мотивації. У даному контексті моти­вація — це процес спонукання суб'єктів ринку до діяльності в напрямі державних пріоритетів.

Прямі методи ДРЕ безпосередньо впливають на функціону­вання суб'єктів ринку. Такий вплив здійснюється за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру, які регламен ують діяльність суб'єктів господарювання, та економічних ін­струментів прямого впливу. Останні спрямовано на регулювання темпів зростання обсягів та структури економіки, обсягів вироб­ничого та невиробничого споживання, масштабів діяльності су­спільного сектору економіки та ін.

Беручи загалом, можна сказати, що основними інструментами прямого державного регулювання є: нормативно-правові акти, обов'язкові для виконання завдання макроекономічних планів і державних цільових програм, державні замовлення, централізо­вано встановлені ціни, нормативи, стандарти, ліцензії, квоти, державні бюджетні витрати, ліміти і т. д.

До методів непрямого регулювання належать інструменти фі­скальної, бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної, аморти­заційної, інноваційної та інших напрямів економічної політики, а також методи морального переконування.

8.Правові, адміністративні, економічні та пропагандистські методи регулювання економіки.

Правове регулювання — це діяльність держави щодо встанов­лення обов'язкових для виконання юридичних норм (правил) пове­дінки суб'єктів права. Необхідний у цьому разі примус забезпечує­ться розвитком громадської свідомості та силою державної влади.

Предметом правового регулювання економіки є: відносини між державою (державними органами) і суспільством, громадя­нами, суб'єктами господарської діяльності; відносини «всереди­ні» держави, між її органами з приводу розподілу повноважень, визначення їхнього правового статусу; відносини між суб'єктами господарської діяльності т

Адміністративні методи ДРЕ — це інструменти прямого впливу держави на діяльність суб'єктів ринку. їхні ознаки: пря­мий вплив державного органу або посадових осіб на дії виконав­ців через встановлення їхніх обов'язків, норм поведінки та відда­вання команд (наказів, розпоряджень); безальтернативний вибір способів розв'язування завдань, варіанта поведінки; обов'язко­вість виконання наказів, розпоряджень; відповідальність суб'єк-тів господарювання за ухилення від виконання наказів.

Адміністративні методи випливають із необхідності регулю­вати деякі види економічної діяльності для захисту інтересів громадян, суспільства в цілому, природного середовища.

Основними інструментами адміністративного регулювання, як уже зазнача­лося, є ліцензії, квоти, санкції, норми, стандарти, державні замо­влення, ціни і т. д.

Ліцензії — це спеціальні дозволи, які видаються суб'єктам підприємницької діяльності на здійснення окремих її видів. Ліцен­зування спрямоване на захист економічних інтересів країни, сус­пільства та його членів як споживачів товарів і послуг.

Квоти — визначають частку суб'єктів ринку у виробництві, споживанні, експорті, імпорті тощо товарів і послуг. Квотування здійснюється з метою створення конкурентного середовища, за­хисту вітчизняного ринку, стабілізації цін на внутрішньому ринку.

Санкції — це заходи держави, спрямовані на покарання суб'єктів ринку, які не виконують установлених правил діяльнос­ті. У порядку економічних санкцій держава може вимагати спла­ту неустойки, штрафів, пені за невиконання суб'єктами ринку пев­них зобов'язань, а також вилучати на користь державного або мі­сцевих бюджетів виручку від незаконної діяльності.

Норма — це, по-перше, науково обґрунтована міра суспільно необхідних витрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції заданої якості, по-друге, правила поведінки людей і здійснення певних видів економічної діяльності.

Стандарти — це єдині норми за типами, марками, парамет­рами, розмірами і якістю виробів, а також за величинами вимі­рювань, методами випробування та контролю, правилами паку­вання, маркування та зберігання продукції, технології виробниц­тва.

Державне замовлення є інструментом як адміністративного, так і економічного регулювання. Коли йдеться про адміністратив­не регулювання, мається на увазі, що для підприємств, які повні­стю або частково перебувають у державній власності, а також для підприємств-монополістів державні замовлення на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) є обов'язковими.

Ціни теж можуть використовуватися як інструменти адмініст­ративного регулювання. Метою такого регулювання є запобіган­ня руйнівному впливу вільного ціноутворення на економіку.

Застосування економічних методів ДРЕ дає змогу створювати економічні умови, які спонукають суб'єктів ринку діяти в необ­хідному для суспільства напрямі, вирішувати ті чи ті завдання згідно із загальнодержавними та приватними інтересами. Регу­лювання за допомогою економічних методів дає змогу суб'єктам ринку зберегти право на вільний вибір своєї поведінки.

Економічне регулювання здійснюється інструментами фіскаль­ної, бюджетної, податкової, грошово-кредитної, амортизаційної та інших напрямів державної економічної політики.

Інструментами фіскальної політики є державні закупівлі, які характеризують бюджетні видатки, і податки, які визначають бюджетні доходи. Отже, існує зв'язок між фіскальним, бюджет­ним і податковим напрямами політики.

Вирізняють стимулювальну {експансіоністську) фіскальну політику, спрямовану на стимулювання виробництва через збіль­шення державних закупівель, та стримувальну (рестрикційну), спрямовану на стримання виробництва.

У рамках бюджетної політики держава здійснює пряме фі­нансування установ сектору загального державного управління, фінансування інвестиційних програм, обслуговування державно­го боргу. Витрати державного бюджету здійснюються також у таких формах, як дотації, субсидії, субвенції.

Податкова політика застосовується для поповнення держав­них фінансових ресурсів, а також для стимулювання економічно­го зростання, науково-технічного прогресу, здійснення структур­них перетворень, підвищення конкурентоспроможності вітчизня­них виробників.

Грошово-кредитне регулювання здійснюється з метою впливу на грошову пропозицію. Для досягнення цієї мети центральний банк (в Україні — Національний банк України) використовує такі основні інструменти: грошова емісія, операції з державними цін­ними паперами на відкритому ринку, зміна норми обов'язкових резервів, маніпулювання обліковою ставкою.

Грошова емісія — це комплекс заходів центрального банку стосовно випуску в обіг додаткових грошей, що зумовлює збіль­шення грошової маси і підвищення ділової активності. Однак надмірна емісія здатна породжувати негативну екстерналію — інфляцію. Емісія належить до інструментів прямого впливу, оскіль­ки емісією держава безпосередньо «втручається» у ринок грошей.

Операції з державними цінними паперами пов'язані з купів­лею або продажем державою цінних паперів. Контрагентами Держави є