Головна » Статті » Статті » Статті [ Додати статтю ]

Економіка України: причини повернення та шляхи подолання структурних криз
Україна у 2003–2004 рр. була охоплена низкою структурних криз. Серед них найбільш відчутними за наслідками були: фінансово-грошова, продовольча, енергетична, соціально-демографічна та криза приватного підприємництва.

У другій половині 2004 р. структурні кризи в країні загострилися й переросли в тотальну системну кризу, котра закінчилася листопадово-грудневою революцією. Генеза та параметри вищеназваних криз, які вирували в Україні, були докладно досліджені нами в кількох аналітичних матеріалах [1; 2].

Чи змінилася на краще економічна ситуація в Україні після революції? Чи вдалося колишній опозиції, яка стала новою владою, подолати негативні кризові явища, котрі спостерігалися протягом 2003–2004 рр.? На жаль, відповідь на це запитання є невтішною для більшості українських громадян і не на користь нового керівництва держави: за півроку економіка країни не тільки не набула позитивної динаміки розвитку, а й погіршила раніше досягнуті показники.

Для більш ґрунтовного аналізу економічної ситуації, у якій перебувала Україна протягом першого півріччя 2005 року, варто розділити цей період на два відрізки часу: січень-квітень і травень-червень.

Упродовж перших чотирьох місяців півріччя економіка країни розвивалася колією, прокладеною попередньою владою. Власники і менеджери підприємств, що були отримані у власність за режиму Л.Кучми, вивозили свої капітали, «підчищали справи», намагалися схопити щонайбільше, допоки не прийшла «нова мітла». Виконавча влада фактично була позбавлена важелів управління. А український народ у цей період жив в очікуванні змін, задекларованих переможцями листопадово-грудневої революції, сподіваючись на те, що ось-ось вони таки почнуть відбуватися.

Наприкінці квітня замість поліпшення умов для господарювання й позитивної динаміки розвитку в економіці України знову з’явилися ознаки структурних криз 2003–2004 років, що, як виявилося, були не усунені, а лише загнані вглиб помаранчевою революцією.

Передбачалося, що в травні-червні ц.р. керівництво України зможе стабілізувати економічний розвиток, однак ситуація не тільки не покращилася, а навпаки – ускладнилася. Основна причина такого становища, як стверджують експерти, полягає в тому, що нова украіїнська влада не спромоглася піти шляхом викорінення причин структурних криз (через брак досвіду чи політичної волі), зосередивши свою діяльність на розв’язанні поточних економічних деструкцій.

Отже, спробуємо проаналізувати суть та наслідки економічних процесів (як негативного, так і позитивного характеру), що розгорнулися в Україні в першому півріччі 2005 року, а також висловити певні пропозиції стосовно доцільних, на наш погляд, змін економічної політики уряду.

Ревальвація гривні – точка відліку
початку кризових явищ в Україні


У другій декаді квітня 2005 р. відбулася дестабілізація валютно-фінансового ринку України, викликана стрімким падінням курсу американського долара до української гривні. Зміну курсового співвідношення двох валют ініціював фінансово-економічний блок уряду та Національний банк України, який 19–21 квітня ц.р. зміцнив офіційний курс гривні на 2,7% – із 5,19 грн./$1 до 5,05 грн./$1 й утримує його на такому рівні дотепер [3]. Що ж зумовило зниження курсу американського долара до української гривні та відповідно ревальвації останньої?

З боку Президента України, Кабінету Міністрів, НБУ висловлювалися різні пояснення ситуації. Однак не було викладено аргументованих причин валютної дестабілізації, не зроблено системного аналізу її наслідків для розвитку народногосподарського комплексу країни, зовнішніх зв’язків, інвестиційного клімату. А народ України чекав від наших керманичів правди про те, чому ж сталося стрімке падіння американського долара, яке істотно вдарило по інтересах підприємств-експортерів, дрібних підприємців та пересічних громадян, що тримали свої заощадження в американській валюті.

Ми впевнені, що зниження курсу долара і відповідно ревальвація гривні – не випадкове кон’юнктурне явище. Воно обумовлене низкою об’єктивних та суб’єктивних чинників.

По-перше, починаючи з грудня 2004 р., Кабінет Міністрів України активно здійснював розміщення облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) серед резидентів і нерезидентів [4]. 14 грудня 2004 р. Міністерство фінансів України через продаж ОВДП залучило до Держбюджету близько 215,45 млн. грн., 5 січня 2005 р. – 543,12 млн. грн., 18 січня – майже 513,37 млн. грн., 1 лютого – близько 1 086,61 млн. грн. Таким чином, за січень-лютий 2005 р. головне фінансове відомство країни продало ОВДП загалом на суму 2 143,10 млн. грн.

1 березня 2005 р. Міністерство фінансів України провело додаткове розміщення 5-річних ОВДП на 245,63 млн. грн., а 5 квітня – ще на 265,02 млн. грн. Через тиждень Мінфін знову вдався до продажу облігацій – уже на суму 792,36 млн. грн., а 19 квітня – на 2 234,52 млн. грн. Загалом за період від 14 грудня 2004 р. до 19 квітня 2005 р. Міністерство фінансів випустило та розмістило ОВДП на суму близько 5 896,08 млн. грн. Політика запозичень тривала й після істотного зміцнення гривні 19 –21 квітня 2005 р. 27 квітня до Державного бюджету України шляхом продажу ОВДП було залучено 448,43 млн. гривень.

Отже, з 14 грудня 2004-го до 30 квітня 2005 р. Міністерство фінансів України продало ОВДП на суму 6 344,51 млн. грн.

Необхідно підкреслити, що облігації внутрішньої державної позики придбавали переважно нерезиденти України, які здійснюють валютні операції в американських доларах. Таким чином, у результаті розміщення ОВДП, з одного боку, у країну надійшли величезні обсяги доларової маси, а з другого боку, була зв’язана велика маса гривні.

По-друге, від 31 грудня 2004 р. до 30 квітня 2005 р. значно зросли банківські вклади фізичних осіб у ВКВ (у доларовому еквіваленті) – на $685,6 млн. (див. табл. 1) [4].

Зростання доларової маси на банківських рахунках фізичних осіб позитивно вплинуло на ліквідність банківської системи країни, сприяло стабілізації гривневої грошової маси, стримувало її емісію. Водночас створювалася надлишкова пропозиція американської валюти.

По-третє, під час візиту Президента України В. Ющенка та голови НАК «Нафтогаз України» О. Івченка до Німеччини (березень 2005 року) нашій державі було відкрито кредитну лінію на суму 2 млрд. євро. Кредит наданий на 5 –7 років під 8% річних. Відтак істотно зросли обсяги ВКВ, що обертаються в країні [5].

По-четверте, 5 млн. українських громадян, які працюють за кордоном, щомісяця переказують в Україну близько 1 млрд. євро. За І квартал 2005 р. в країну надійшло близько 3 млрд. євро.

По-п’яте, за чотири місяці поточного року на 18,7% зросли обсяги депозитних вкладень, у тому числі на 21,4% – у національній валюті та на 13,9% – в іноземній. Депозитні вклади фізичних осіб за цей період збільшилися на 24,5% (у тому числі в національній валюті на 34,3%), юридичних осіб – на 12,9% (у тому числі в іноземній валюті на 15,2%) [6]. Як бачимо, перевага віддавалася заощадженням у національній валюті. Відтак відбулося вивільнення американського долара та євро (див. табл. 2) [4].


По-шосте, експортери також почали активно використовувати гривневі депозитні програми, що призвело до збільшення доларової маси в обігу.

По-сьоме, через невизначеність ситуації на митницях України в січні-березні 2005 року загальмувалася діяльність дрібних імпортерів. Щоб уникнути збитків, вони конвертували обігові кошти, які тримали у ВКВ, у гривню і відкривали гривневі депозитні рахунки в банках.

По-восьме, на курс гривні до американського долара відчутно вплинули інтервенції НБУ на валютному ринку. Обсяги ВКВ, що викупалися Нацбанком шляхом інтервенцій, поступово збільшувалися: від $46,9 млн. у грудні 2004 р. до $1 127,5 млн. – у квітні 2005 р. [4]. У результаті подібних інтервенцій в Україні відбулося зростання маси безготівкового американського долара, а також міжнародних резервів НБУ у валюті США (див. табл. 3) [4].


По-дев’яте, за перші чотири місяці 2005 року значно збільшилися обсяги продажу населенням ВКВ комерційним банкам. Починаючи з лютого 2005 року, банки купували у громадян валюти більше, ніж продавали: за лютий-квітень ц.р. позитивне сальдо склало $346,6 млн. (див. табл. 4) [4].

Оцінюючи рівень і характер впливу вищеназваних факторів на падіння курсу американського долара, слід зазначити, що більшість із них, окрім емісії ОВДП та безпрецедентної за своїм розміром і умовами позики «Deutsche Bank», позитивно відбилися на валютно-фінансовій ситуації в Україні. Водночас, через надмірне й нічим невиправдане використання такого фінансового інструмента, як ОВДП, за І квартал нинішнього року уряд Ю. Тимошенко запозичив грошей більше, ніж уряд В. Януковича за весь 2004 рік.

Варто зазначити, що накопичення державного боргу через розміщення ОВДП, отримання кредитів банків та міжнародних фінансових інститутів завдає серйозної шкоди національним інтересам України. Адже позики доведеться повертати та ще й з чималими відсотками. До речі, нагадаємо, що валовий зовнішній борг України на 1 січня 2005 р. становив $30,6 млрд. Однак ця цифра перманентно зростатиме, якщо уряд продовжуватиме політику запозичення фінансових ресурсів, штовхаючи таким чином державу в економічну прірву.

Як розвиватиметься ситуація на валютному ринку України в подальшому? Можна спрогнозувати, що до кінця вересня 2005 р. курс гривні буде стабільний. Цьому сприятимуть наступні процеси. По-перше, проведення в Києві пісенного конкурсу «Євробачення-2005» у травні, що зумовило надходження в нашу країну значних обсягів іноземної валюти. По-друге, з настанням періоду літніх відпусток зазвичай збільшується притік в Україну іноземних туристів, які витрачатимуть на відпочинок великі суми ВКВ. Більшість українців, радше за все, також відпочиватиме на вітчизняних курортах, де «скидатиме» свої грошові накопичення. По-третє, на ринку значно збільшиться пропозиція сільськогосподарської продукції національного виробника, що покращить матеріально-речову структуру ВВП. По-четверте, збільшиться сезонна зайнятість, що також позитивно вплине на баланс грошового і матеріально-речового стану валового внутрішнього продукту.

Однак на початку жовтня, як ми прогнозуємо, в Україні відбудеться зростання попиту на гривню, що обумовлено низкою причин, серед яких:

• значні соціальні виплати;
• погашення боргових зобов’язань держави працівникам бюджетної сфери та державного сектора (сьогодні вони перевищують 1,3 млрд. грн.);
• збільшення заробітної плати працівників бюджетної сфери;
• обслуговування дефіциту державного бюджету та мінімальні надходження від приватизації держмайна;
• обслуговування державного внутрішнього і зовнішнього боргу;
• зменшення валютних надходжень від експорту продукції металургійної галузі країни;
• негативний вплив інфляції, рівень якої в першому півріччі 2005 року, за експертними оцінками, становив 15%;
• подальше підвищення цін на нафту, нафтопродукти та інші енергоносії;
• подорожчання газу, електроенергії та комунальних послуг.

Через вплив названих факторів національна українська валюта може зазнати певних негативних коливань відносно долара США. Якщо уряд до того часу не спроможеться вжити реальних заходів із трансформації соціально-економічної системи, то восени слід очікувати девальвації гривні та дестабілізації українського фінансового ринку.


Структурні кризи повертаються


У травні-червні 2005 р. в економіці почали проявлятися явища, які дають підстави говорити про реанімацію структурних криз в Україні. Спробуємо підтвердити нашу думку, спираючись на аналіз фактів та процесів, що відбуваються в різних сегментах української економіки.

Фінансово-грошову сферу у травні-червні 2005 р. продовжувало лихоманити, що обумовлено низкою факторів.

По-перше, наявність дефіциту державного бюджету, котрий був встановлений Законом України «Про державний бюджет України на 2005 рік» у розмірі 7 053 336 тис. грн. [7], вимагає постійного пошуку коштів на покриття витрат і штовхає уряд до непродуманих кроків та запозичень.

По-друге, уповільнився приріст валового внутрішнього продукту. У січні-травні 2005 р. реальний ВВП порівняно з січнем-травнем 2004 р. становив 104,7%, тоді як у минулому році порівняно з аналогічним періодом 2003 р. цей показник дорівнював 111,3% [8].

По-третє, продовжилося зростання внутрішнього боргу України. Кабінет Міністрів активно розміщував облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) серед резидентів і нерезидентів України. У травні 2005 р. до Державного бюджету України завдяки продажу ОВДП було залучено 263,37 млн. грн. У червні ц.р. Міністерство фінансів України випустило та розмістило ОВДП на суму 129,62 млн. грн. [4]. Нагадаємо, що протягом січня-квітня 2005 р. Міністерство фінансів України продало облігацій внутрішньої державної позики на суму 6 129,06 млн. грн. Отже, за січень-червень 2005 р. Кабмін розмістив ОВДП на суму 6 522,05 млн. грн. Необхідно підкреслити, що значну частину облігацій внутрішньої державної позики придбали нерезиденти України. Вітчизняні комерційні банки, купуючи ОВДП, також можуть здійснювати такі операції за дорученням іноземних партнерів.

Новій владі слід ретельно проаналізувати ситуацію з продажем ОВДП, а отже, накопиченням внутрішнього боргу. Хто надав право Міністерству фінансів здійснювати подібні масові розміщення ОВДП серед нерезидентів та на яких підставах? Яким чином і наскільки ефективно використовуються залучені кошти? Які компанії та банки купують українські цінні папери? Хто сьогодні контролює цей ринок? Який механізм продажу ОВДП, чи є він прозорим? Чи не купуються ОВДП за зароблені нечесним шляхом гроші, кримінальні капітали? На жаль, сьогодні широкий загал не має відповіді на подібні запитання.

Варто зауважити, що Закон України «Про державний бюджет України на 2005 рік» передбачає залучення внутрішніх запозичень на суму 6 243,72 млн. грн. Однак за січень-червень 2005 р. Кабінет Міністрів України, як зазначалося вище, вже продав ОВДП на суму 6 522,05 млн. грн. Тож уряд за шість місяців поточного року не тільки вичерпав річний ресурс внутрішніх запозичень, а й перевищив ліміт на 278,33 млн. грн. (див. табл. 5) [5].


Необхідно зазначити, що масовий продаж ОВДП – це пряма загроза національній безпеці країни. Тривожна ситуація навколо державних цінних паперів нагадує процес формування фінансової піраміди в часи, коли прем’єр-міністром України був П. Лазаренко, а головою Національного банку – В. Ющенко. Тоді побудова фінансової піраміди завершилася обвалом гривні. Наразі потрібно терміново розглянути питання щодо функціонування ринку ОВДП на засіданні Верховної Ради України для запобігання утворенню фінансової піраміди, що неодмінно призведе до істотної девальвації національної валюти і завдасть відчутного удару по економічних інтересах українських громадян.

По-четверте, відбувається збільшення валового зовнішнього боргу України. Якщо на 1 січня 2005 р. він становив $30 649 млн., то на 1 квітня 2005 р. – уже $31 855 млн. [9], тобто збільшився на $1,206 млрд.

По-п’яте, виникли негативні тенденції на грошово-кредитному ринку країни. Наприклад, у травні 2005 р. депозитні вкладення юридичних осіб зменшилися на 1,0%, що може бути викликано насамперед зменшенням депозитів в іноземній валюті на 4,6% (ймовірно, через скорочення експортних надходжень та активізацію імпорту, зокрема паливно-мастильних матеріалів). Вклади фізичних осіб у травні збільшилися тільки на 3% [10].

Отже, скидається на те, що фінансово-грошова криза, якою була охоплена Україна у 2003–2004 рр., повертається, а її прояви будуть ще гострішими, ніж у попередні роки.

Відбуваються доволі негативні процеси і в інших сегментах української економіки. Уряд своїми недалекоглядними діями фактично дестабілізував енергетичну сферу, що підтверджується наступними фактами.

По-перше, утворилася кризова ситуація в нафтовому секторі. Ціни на пальне в березні-квітні 2005 р. зросли майже на 15%. Уряд намагався вирішити проблему адміністративними методами, штучно обмеживши зростання роздрібних цін на бензин та дизпаливо. У відповідь російські транснаціональні нафтові компанії зменшили обсяги постачання палива в Україну, що призвело до утворення його дефіциту. Для збалансування українського ринку пального Верховна Рада 17 травня 2005 р. запровадила нульову ставку ввізного мита й акцизного збору на високооктанові бензини та дизпаливо [11]. Ціни вдалося стабілізувати, але чи надовго?

По-друге, уряд не зміг повернути в державну власність стратегічно важливі підприємства енергетичної галузі, котрі були приватизовані з порушеннями законодавства. Йдеться, передусім, про нафтопереробні заводи, такі як Лисичанський НПЗ. Українська спільнота досі не дізналася, хто саме та за яких умов здійснював незаконні махінації з розкрадання державної власності в особливо великих розмірах.

Монопольний вплив російських транснаціональних нафтових компаній на український ринок, попри потуги урядовців, не зменшився. Понад те, розпорядженням Президента України від 21 травня 2005 року «Про робочу групу з опрацювання питань розвитку нафтопереробної промисловості» створено робочу групу, до складу якої запрошено керівників основних монополістів на нафтовому ринку, а саме: Городецького О.Р., президента ТОВ «ТНК-ВР Україна», та Ісаєва Ф.А., генерального директора ВАТ «Лукойл-Україна» [12]. Отже, російські транснаціональні компанії вже офіційно визначатимуть стратегію розвитку української нафтопереробної галузі. Зрозуміло, що вони докладатимуть усіх можливих зусиль, аби запобігти диверсифікації шляхів постачання нафти в Україну.

По-третє, реалізація проекту трубопроводу «Одеса – Броди» в аверсному напрямі також провалилася. Сподівання, що нафтогін наповнюватиметься каспійською нафтою і частково забезпечить наші потреби в «чорному золоті», виявилися ілюзорними. Сьогодні «Одеса – Броди» працює під контролем російських компаній у реверсному режимі.

По-четверте, у доволі критичному стані перебуває газодобувна галузь. Ситуація тут може істотно загостритися через наміри російського «Газпрому» підвищити ціни на газ для України до європейського рівня, тобто втричі [13]. Окрім того, нині розгорнувся новий конфлікт: «Газпром» звинувачує Україну у зникненні з українських підземних сховищ 7,8 млрд. куб. м природного газу, який належить Росії, і має бути експортований до Західної Європи. Голова правління НАК «Нафтогаз України» О. Івченко визнав, що сьогодні в ПСГ України справді повинні знаходитися 7,79 млрд. куб. м газу, котрий належить «Газпрому» [14]. Наразі українська сторона розглядає варіанти повного або часткового викупу газу Україною.

Водночас, деякі експерти висловлюють й інші версії щодо суті цього конфлікту, намагаючись відповісти на питання, чи міг газ із ПСГ бути несанкціоновано відібраний. Зокрема, вони зазначають, що в українських підземних сховищах знаходиться близько 4,2 млрд. куб. м неактивного газу, котрий неможливо відкачати з них технологічно. Україна максимально використала запаси газу в ПСГ, а залишки, в котрі формально записали російський газ, не можуть бути викачані без загрози подальшому нормальному функціонуванню газосховищ [14]. Отже, якщо залишився тільки технічний газ, то де поділись 7,8 млрд. куб. м російського газу, призначеного на експорт, і де український газ, який у цей період закачується у газосховища для забезпечення стабільного газопостачання в осінньо-зимовий період?

По-п’яте, в Україні істотно впали обсяги видобутку у вугільній галузі. У січні-травні 2005 р. вони скоротилися на 5,2% порівняно з аналогічним періодом минулого року [15]. Насторожує і той факт, що заборгованість із зарплати шахтарям у цьому році вже сягнула 6 678 тис. грн. Однією з причин такої ситуації стало зниження попиту на металургійну продукцію на світовому ринку, що призвело до збитковості вугледобувних коксових компаній. Позитивно на вирівняння ситуації могло б вплинути зростання внутрішнього споживання металопрокату, але воно має становити не менше 50% [16].

Якщо влада й надалі зволікатиме із формуванням стратегічних запасів нафти, газу та вугілля, населення України чекає непростий осінньо-зимовий опалювальний сезон.

Таким чином, уряд поки що не може стабілізувати розвиток енергетичного сектора економіки, що призводить до постійних деструкцій, здатних перерости в масштабну кризу.

У першому півріччі 2005 р. знову нагадала про себе продовольча криза. На цей раз вона проявилася в дефіциті та відчутному подорожчанні м’ясо-молочних продуктів і цукру. Спроби уряду врівноважити попит та пропозицію на ринку м’яса в Україні закінчилися провалом: ціни на м’ясну групу залишилися на високому рівні, їх дефіцит оцінюється сьогодні в 400 тис. тонн, а м’ясокомбінати працюють лише на третину своїх потужностей [17]. Прем’єр-міністр України Ю.Тимошенко визнала провал дій Кабміну на м’ясному ринку. Зокрема, вона зауважила, що уряду «поки не вдалося подолати спекуляції на цьому ринку та утиски посередниками безпосередніх виробників м’яса». Що мається на увазі під терміном «спекуляція» наразі невідомо.

Молочні продукти також подорожчали на 10–15%, хоч закупівельні ціни на молоко в сільській місцевості не були істотно підвищені.

За травень-червень 2005 р. ціни на цукор зросли на 20–30% у роздрібній мережі продажу.

Таким чином, дії уряду з реформування м’ясно-молочної та цукрової галузей зазнали фіаско. Новий спалах продовольчої кризи може розпочатися у грудні 2005 р., коли зростуть ціни на борошно і хлібобулочні вироби.

Криза підприємництва. Політика нових можновладців стосовно розвитку малого та середнього бізнесу кардинально не змінилася порівняно з діями їх попередників. Замість того щоб ліквідувати податок на додану вартість, уряд вирішив поширити його дію і на дрібних підприємців. Водночас бюрократія посилила тиск на малий бізнес. Наприклад, наразі всі підприємства змушені пройти складну та довготривалу процедуру перереєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців». Як наслідок, малий бізнес знову масово пішов у тінь.

Аби економіка працювала стабільно, в режимі зваженої динаміки, Кабінет Міністрів мусить спрямувати щонайбільші зусилля на створення сприятливого підприємницького середовища, стимулювання розвитку національної буржуазії. Але натомість він зосереджує увагу на масштабних PR-проектах, котрі мають, на наш погляд, утопічний характер. Насамперед ідеться про наміри уряду інтегрувати Україну в Європейський Союз, які нагадують програму КПРС про побудову комунізму в СРСР впродовж 20 років. Відомо, що реалізація тієї програми завершилася крахом Радянського Союзу та ліквідацією КПРС.

Зрозуміло, що Україна в найближчі 15 років не має жодних шансів увійти в Європейський Союз чи навіть набути статусу асоційованого члена. Крім того, розпочалася внутрішня криза цієї організації, спричинена відмовою населення Франції та Нідерландів підтримати проект Євроконституції. Водночас триває дестабілізація єдиної європейської валюти: євро падає, оскільки країни – члени ЄС не дійшли згоди щодо формування бюджету. Відтак виникає системне питання: а чи потрібно нам узагалі домагатися членства в ЄС? На мою думку, українській владі слід здійснювати реальну трансформацію економічної системи України, а не займатися нездійсненними, міфічними проектами.

На додаток до перелічених вище структурних криз з’явилися паростки нової – промислової кризи. Насамперед вона зачепила металургійну галузь, на котру припадає майже 40% експортного потенціалу України [18]. На кінець червня 2005 р. металурги змушені були згорнути приблизно 25% своїх потужностей. Наприклад, ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського» зупинив дві з чотирьох доменних печей через нерентабельність виробництва, котра пов’язана із подорожчанням залізничних перевезень на 50%, зниженням цін на металопродукцію на світових ринках і високими цінами на металургійну сировину в Україні [16]. Металургійна галузь втратила традиційні ринки в багатьох країнах.

Кабінет Міністрів України намагається в пожежному порядку подолати кризові явища в металургійній галузі. Прийнято рішення не змінювати тарифи на залізничні перевезення, електроенергію, теплопостачання для металургійних підприємств з метою стабілізації їх роботи. На жаль, вжиті заходи забарилися в часі й навряд чи реально вплинуть на відновлення ефективності українських металургійних підприємств. Наразі можна говорити про втрату потенціалу росту в металургійній галузі України на найближчі роки.

Висновки та пропозиції

Отже, у першому півріччі 2005 року ні Президент України, ні Кабінет Міністрів, ні РНБОУ не вжили радикальних заходів, спрямованих на впровадження нової парадигми розвитку економіки, формування національної буржуазії, усунення обмежень у діяльності національного бізнесу. Тож немає підстав для покращення соціально-економічної та політичної ситуації в країні найближчим часом.

Однак, усе ж таки, хочеться бути оптимістом і сподіватися, що нове керівництво держави внесе відповідні якісні корективи у свою економічну політику та зможе зупинити негативні тенденції, які проявилися в першому півріччі 2005 р.

Для того щоб запобігти розвитку структурних криз і переростанню їх у системну кризу з подальшим перетіканням у революційну кризу, як це сталося під час листопадово-грудневої революції 2004 року, необхідно здійснити низку економічних та адміністративних заходів. Їх метою повинно стати формування потужного середнього класу – основи української національної буржуазії. На мій погляд, новій владі потрібно передусім зробити такі кроки:

Перше – ліквідувати Державну податкову адміністрацію. Треба повернутися до ситуації, що існувала до 1996 року, коли податкова інспекція була головним управлінням у Міністерстві фінансів, а її керівник – першим заступником міністра. Податкова служба має працювати в інтересах розвитку ділової ініціативи, а сьогодні вона є карним, репресивним органом, який пригнічує підприємницьке середовище в Україні, унеможливлює розгортання конкуренції та незалежного бізнесу. Потрібно змінити мотивацію податківців. Ефективнисть їх діяльності має вимірюватися не числом проведених перевірок та обсягами нарахованих штрафних санкцій, а такими показниками, як збільшення заробітної плати, кількості робочих місць і валового доходу на закріплених за податковими інспекторами підприємствами. Тоді податківець виступатиме як консультант підприємців – і зникне існуючий у суспільстві конфлікт.

Друге – ліквідувати податок на додану вартість. ПДВ – це найбільш корупційний податок, який дозволяє тим, хто має доступ до влади, маніпулювати ним на свою користь. З ліквідацією ПДВ підвищиться конкурентоздатність продукції, зруйнуються всі корупційні схеми, на яких сьогодні побудовано розвиток кланово-корпоративних груп, значно покращаться умови розвитку національної буржуазії і якість життя громадян.

Третє – зменшити ставку прибуткового податку з громадян до 10%, унеможливити перехід до його нарахування за прогресивною шкалою.

Четверте – ввести єдиний соціально-пенсійний податок на рівні 10% сукупного доходу працівника, на кожну людину відкрити персоніфікований соціально-пенсійний рахунок. Тоді зникає необхідність функціонування Пенсійного фонду, Фонду нещасних випадків, Фонду безробіття, Соціального фонду. Громадяни будуть зацікавлені в тому, щоб сплачувати цей податок з усіх своїх доходів як основу власної пенсії та задоволення інших соціальних потреб. Соціально-пенсійний рахунок повинен мати депозитну природу, але розблоковуватися, якщо людина захворіла, їде відпочивати або виходить на пенсію. У разі девальвації національної валюти гроші, що накопичуються на персоніфікованому соціально-пенсійному рахунку, потрібно індексувати на рівень девальвації, на них слід нараховувати річні депозитні відсотки.

П’яте – скасувати ліцензії, квоти, дозволи, заборони, сертифікати – тобто ті обмеження, що створюють перепони на шляху розвитку бізнесу. Ввести повідомчий принцип реєстрації суб’єктів господарювання.

У результаті здійснення вищезазначених кроків з’єднаються три сектори, на які поділена економіка України, – офіційний (формальний), тіньовий (неформальний) та натуральний. Як відомо, сьогодні питома вага тіньового сектора становить 60% загальнонаціональної економіки; офіційного – 30% і натурального – 10%.

Шосте – провести кадрову революцію, усунувши з посад тих осіб, які працювали на різних щаблях виконавчої влади отанні п’ять років. Туди треба набрати молодих фахівців, ще не зіпсованих бюрократичними звичками. Необхідно здійснити люстрацію стосовно всіх посадових осіб, які дали згоду за часів існування СРСР на співпрацю з КДБ.

Сьоме – ввести в Україні модель валютного комітету, що означає прив’язку гривні до п’яти валют – євро, швейцарського франка, японської єни, англійського фунта та американського долара. Фактично, слід перейти до системи SDR, що дасть нам змогу стабілізувати гривню. Дехто вважає, що подібний крок може призвести до краху експортного сектора України, а тому необхідно здешевлювати національну валюту. Звичайно, експортери виграють від девальвації національної валюти, але ж населення від цього біднішає. Через збільшення внутрішніх цін на продукцію страждає попит, національний підприємець. За експертними оцінками, у 2004 р. інфляція склала близько 25%. Відтак купівельна спроможність гривні зменшується, ціни зростають, попит скорочується, а отже, доходи та конкурентоздатність національного бізнесу не мають підґрунтя для зростання.


1. Олег Соскін. Сучасний стан валютно-фінансового і продовольчого ринків України // Економічний часопис-XXI. 2003. № 6.
2. Олег Соскін. Економіка України наближається до системної кризи?! // Економічний часопис-XXI. 2004. № 10.
3. http://ua.proua.com/news/2005/04/27/133934.html
4. Дані Національного банку України. – http://www.bank.gov.ua /Fin_ryn/Rynok_kap/index.htm
5. Соскін О. Угода НАК «Нафтогаз України» з «Deutsche Bank»: економічний зашморг для України // Посредник. 2005. № 6.
6. Украинская он-лайн газета «Корреспондент». – http:// www. korrespondent.net/main/120263
7. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України» від 25.03.2005 р.
8. Повідомлення Державного комітету статистики України про соціально-економічне становище України за січень-травень 2005 року. – htpp://www.ukrstat.gov.ua
9. Дані Національного банку України. – http://www.bank.gov.ua /Balance/Debt/01042005.pdf
10. Дані Національного банку України. – http://www.bank.gov.ua /Fin_ryn/Pot_tend/index.htm
11. Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації цін на ринку нафтопродуктів». – http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
12. Розпорядження Президента України «Про робочу групу з опрацювання питань розвитку нафтопереробної промисловості». – http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
13. «Газпром» торгуется с Украиной // Украинская он-лайн газета «Корреспондент». – http://www.korrespondent.net/main/123380
14. Леонид Гусак. На повестке дня – газовая тема // Еженедельник «2000», 24 июня 2005 года, блок Е4 (Энергетика).
15. Задержка по выплате зарплаты // Еженедельник «2000», 24 июня 2005 года, блок Е4 (Энергетика).
16. Еженедельник «2000», 17 июня 2005 года, блок Е5 (Экономика).
17. Николай Пацера. Колбаса и политика // Киевские ведомости, 9 июня 2005 года.
18. Товарна структура зовнішньої торгівлі України за 2004 рік. – http://www.ukrstat.gov.ua


Джерело: http://soskin.info
Категорія: Статті | Додав: shamot (15.11.2009)
Переглядів: 2412 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]