| Головна » Статті » Видатні економісти » Видатні економісти | [ Додати статтю ] |
Саймон Герберт и программы для телефонов
| Ге́рберт Са́ймон (англ. Herbert A. Simon; *15 червня 1916, Мілуокі—†2001) — американський соціолог, економіст і педагог, лауреат Нобелівської премія з економіки, 1978 р. З біографії Народився в місті Мілуокі, штат Вісконсін 15 червня 1916 р. Він був другим сином Артура Саймона і Эдні (уродженої Меркель) Саймон. Його батько, електротехнік, винахідник і юрист в області патентного права, у 1905 р. емігрував з Німеччини. Його мати, представник третього покоління американців чеського і німецького походження, була чудовою піаністкою. Навчаючи в мілуокській середній школі, Саймон одержав, як він пізніше згадував, «відмінне загальне утворення». Обстановка в будинку стимулювала інтелектуальний розвиток дітей. Обідній стіл служив місцем дискусій і спорів — часом наукових, часто політичних. Замилування Саймон своїм дядьком Гарольдом Меркелем, економістом і автором робіт з економіки і психології, розбудило його інтерес до соціальних наук. До 1933 р., коли Саймон надійшов у Чиказький університет, він прийняв рішення стати вченим-математиком в області соціальних наук. У його навчальний курс входили політекономія, логіка, математика, біофізика і економетрія. Вивчаючи студентський курс фізики, він виявив збережений протягом усього наступного життя інтерес до філософських проблем фізики і згодом опублікував кілька статей по цих проблемах. Одержавши в 1936 р. ступінь бакалавра, Саймон став дослідником-асистентом у муніципальній адміністрації міста Чикаго. Його ранні роботи в даній області послужили підставою для призначення його в 1939 р. директором дослідницької групи Каліфорнійського університету, що займалася подібною тематикою. Через три роки, після витікання терміну, на який були виділені дослідницькі фонди, С. повернувся в Чикаго для продовження навчання в аспірантурі. Одночасно з навчанням він працював асистентом-професором політичних наук у Іллінойському технологічному інституті . Після одержання в 1943 р. докторського ступеня Саймон залишився в Чикагському університеті, де в 1946 р. він був призначений завідувачем кафедрою політичних наук. У 1948 р. він на короткий час перейшов на роботу в державний адміністративний апарат, прийнявши посаду одного з помічників при уряді Сполучених Штатів, для того щоб брати участь у створенні Адміністрації економічного співробітництва, утвореної для проведення в життя «плану Маршалла» (названого по імені державного секретаря Джорджа Маршалла) по наданню допомоги західноєвропейським країнам для їхнього економічного відновлення після другої світової війни. У 1949 р. Саймон переїхав з Чикаго в Пітсбург, де робив допомогу в організації нової Вищої школи промислової адміністрації при Університеті Карнегі-Меллона. Там він став професором в області адміністрації. З 1965 р. він був професором кафедри обчислювальних наук і психології. Займаючи цю посаду, він вів дослідницьку роботу в області психології, переробки інформації, комп'ютерного моделювання процесів пізнання, теорії організації, штучного розуму і теорії прийняття рішень. У 1947 р. була опублікована одна з декількох книг С. з теорії організації прийняття рішень "Адміністративна поведінка" («Administrative Behavior»). У ній він описав ділову фірму як адаптивну систему, що включає матеріальні, людські і соціальні компоненти, зв'язані між собою комунікаційною мережею і загальним прагненням її членів співробітничати один з одним для досягнення загальних цілей. С. відкинув класичне представлення про фірму як про все відомим, що раціонально діє з метою максимізації прибутку підприємством. Замість цього він показав, що у фірмі рішення приймаються її членами колективно, а здатності їх до раціональних дій обмежуються як неможливістю передбачати всі наслідки прийнятих ними рішень, так і їхніми особистими устремліннями і соціальними перспективами. Через того що такий процес прийняття рішень може привести лише до задовільних, а не до найкращих результатів, С. уклав, що фірми ставлять перед собою як мету не максимізацію прибутку, а перебування прийнятних рішень виникаючих перед ними складних проблем. Така ситуація часто змушує ставити і конфліктні цілі. У книгах «Моделі людини» («Models of Man», 1957) і «Організація» («Organization», 1958) С. розвиває далі теорії, висунуті в "Адміністративному поводженні ". Він упевнений, що класичної теорії про прийняття рішень не вистачало важливого елемента — опису поведінкових і пізнавальних якостей тих людей, що обробляють інформацію і приймають рішення . Співробітник Саймона Джеймс Марч, разом з яким Саймон проводив польові дослідження, розповідав, що Саймон «звертав насамперед увагу на обмеженість пам'яті людини і його нездатність до розрахунків, вважаючи ці якості очевидними перешкодами для абсолютно раціонального поводження . Таким шляхом він простягнув нитку до суміжних досліджень інших учених, у результаті чого виникла колективна концепція, яку можна назвати теорією обмеженої або зв'язаної раціональності. У строгому змісті, — продовжував Марч, — ці дослідження являють собою не теорію, а сукупність спостережень у рамках традиційної теорії поводження». Багато хто з більш пізніх досліджень С. були присвячені проблемам штучного розуму і комп'ютеризації науки. Ще в 1952 р. дискусія з Алленом Ньюэллом, що працював тоді науковим дослідником у «Рэнд корпорейшен», підстьобнула його інтерес до цих питань. Вони обоє почали разом проводити дослідження в області рішення проблем за допомогою комп'ютерного моделювання, і згодом ця область стала центральної в науковій діяльності Саймона З 1961 р. Ньюэлл, перейшовши в Університет Карнегі — Меллона, у який він надійшов на посаду професора, цілком приєднався до Саймона. Продовжуючи своє співробітництво, ці вчені опублікували в 1972 р. книгу «Рішення людських проблем» («Human Problem Solving»). На додаток до емпіричних досліджень в області прийняття рішень у сфері бізнесу і психології бізнесу Саймон вивчив взаємозв'язок між розміром фірм і їхнім економічним ростом і вніс істотний вклад у центральну проблему агрегування мікросистем. Теорії Саймона були піддані критиці , особливо з боку таких високо авторитетних економістів, як Едуард Мейсон, Фриц Мачлап і Мілтон Фрідмен. Високо оцінюючи достоїнства описової теорії прийняття рішень Саймона, вони ставили під питання її цінність для економічного аналізу. Крім того, його реалістичне відношення до процесу прийняття рішень підривало основні постулати теорії загальної рівноваги і прості гіпотези максимізації й оптимізації функцій прибутку і корисності, на яких ця теорія ґрунтується. Однак ці удавані антагоністичними підходи відносяться до різних комплексів проблем в економічних науках і тому є взаємодоповнюючими. С. відкрив область емпіричного тестування гіпотез, на яких ґрунтується процес прийняття рішень. Саймон був визнаний гідним Премії пам'яті Нобеля по економіці за 1978 р. «за новаторські дослідження процесу прийняття рішень у рамках економічних організацій». Під час презентації і вручення нагороди Суне Карлсон, член Шведської королівської академії наук, заявив, що «вивчення структури фірми і прийняття внутрішньо фірмових рішень стало важливою задачею економічної науки. І в цій новій області досліджень роботи С. виявилися украй важливими… Теорії і спостереження С. в області прийняття рішень організаціями повною мірою застосовні до систем і техніки планування, бюджетної роботи і контролю, якими користуються й у сфері бізнесу, і в державній адміністрації. Вони тому складають прекрасну основу для проведення емпіричних досліджень». У своєму автобіографічному нарисі С. відзначав, що «у політику науки, що випливала з моєї іншої діяльності, я дотримував двох керівних принципів — прагнути до більшого „строгості“ суспільних наук для того, щоб вони були краще оснащені інструментарієм, необхідним для рішення важких задач, що коштують перед ними, і сприяти тісній взаємодії учених природних і суспільних наук, щоб вони могли спільно прикласти свої спеціальні знання й уміння до тих багатьох складних питань суспільної політики, що вимагають обох типів мудрості». У 1937 р. Саймон одружився на Дороті Пай. У них син і дві дочки. Сам він захоплюється прогулянками, гірськими сходженнями, живописом і грою на фортепіано. Він швидко говорить кількома мовами . Нагороди. Відзнаки. Крім Нобелівської премії, Саймон одержав премію Американської психологічної асоціації «За видатний внесок у науку» (1969). Він є членом Американської економічної асоціації, Американської психологічної асоціації, Эконометричного суспільства , Американської соціологічної асоціації, американської Національної академії наук. Йому присуджені почесні учені ступені університетами Чикагським, Єльським, Макгілла, Лунда і Эразма (Роттердам). | |
| Переглядів: 1670 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |