Основні фонди підприємств — це засоби праці, які мають вартість, функціонують у виробничому процесі тривалий час, не змінюючи при цьому своїх форм і розмірів, а свою вартість переносять на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань.
Не є виробничими фондами засоби праці, не залученні в процес виробництва (не введені в дію підприємства, засоби праці у стадії монтажу, демонтоване обладнання).
Основні фонди підприємства поділяються на виробничі (функціонують у сфері матеріального виробництва підприємства) і невиробничі (фонди невиробничої сфери підприємства).
В залежності від функцій, що виконують засоби праці у виробничому процесі, вони класифікуються за виробничим призначенням на такі групи:
1) будівлі; 2) споруди; 3) передавальні пристрої; 4) машини і обладнання; 5) транспортні засоби; 6) інструмент; 7) виробничий інвентар; 8) господарський інвентар.
Виробнича структура основних фондів — це співвідношення різних груп основних фондів в їх загальній вартості. Часто цю структуру розглядають як співвідношення активної і пасивної частини основних фондів. Прогресивною є така структура основних фондів, де доля активної частини зростає.
Фактори, що впливають на виробничу структуру основних фондів
виробничі та матеріально-технічні особливості галузі;
форми суспільної організації виробництва;
форми відтворення основних фондів;
технічний рівень виробництва;
рівень організації будівельних робіт;
розміщення підприємства.
Галузева структура основних фондів характеризується співвідношенням питомої ваги основних фондів різних галузей до їх загальної вартості.
Вікова структура основних фондів — це співвідношення різних вікових груп основних фондів в їх загальній вартості.
Облік основних фондів здійснюється в натуральній і вартісній формі.
Натуральні показники (площа, потужність обладнання, кількість одиниць обладнання тощо) використовуються при визначенні виробничої потужності, розробці балансів обладнання, удосконалення складу основних фондів і т.д.
Вартісна форма обліку необхідна для визначення розмірів амортизації, калькулювання собівартості продукції.
Оцінку основних фондів здійснюють за:
балансовою вартістю (початковою і відновною);
балансовою вартістю з врахуванням зношення (залишковою вартістю).
Початкова (первісна) балансова вартість основних фондів (Вп) показує їх вартість на момент встановлення і обчислюється:
Вп = Ц + Т + М, грн.,
де Ц — ціна обладнання, грн.; Т — транспортні витрати на його доставку, грн.; М — витрати на установку і монтаж обладнання, грн.
Початкова вартість основних фондів з врахуванням зношення
(Вп) обчислюється за формулою:
В„ = Вп - / х А, де t — кількість років експлуатації обладнання з моменту введення;
А — щорічна сума амортизаційних відрахувань, грн.
Зношення основних фондів, тобто втрата ними частини вартості, є фізичним і моральним.
Фізичне зношення — це втрата основними фондами їх споживчих якостей.
Моральне зношення являє собою передчасне (до закінчення строку фізичної служби) обезцінення основних фондів, викликане або здешевленням відтворення основних фондів (моральне зношення першого роду), або використанням більш продуктивних засобів праці (моральне зношення другого роду).
Моральне зношення 2-го роду в межах суспільного виробництва оцінити неможливо, оскільки одні і тіж основні фонди можуть задовільняти або не задовільняти потреб конкретних споживачів.
Процес відшкодування зношення основних фондів здійснюється шляхом амортизації. Із амортизаційних сум, що включаються у склад витрат на виробництво продукції, формується амортизаційний фонд, який використовується для відтворення основних фондів.
З 1991 року амортизаційні відрахування в Україні здійснюються тільки на повне відновлення. Згідно "Положення про порядок визначення амортизації та віднесення амортизаційних відрахувань на витрати виробництва (обігу)" амортизації підлягають витрати, пов'язані із:
придбанням та введенням в експлуатацію основних фондів;
самостійним виготовленням основних фондів;
проведенням певних видів ремонтів, реконструкції і модернізації основних фондів;
поліпшенням земель.
Для здійснення процесу нарахування амортизації основні фонди підприємства поділяють на такі групи:
група 1 — будівлі, споруди, їх компоненти, передавальні пристрої;
група 2 — транспортні засоби, меблі, офісне обладнання, побутові електромеханічні прилади та інструменти, інформаційні системи;
група 3 — інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1 і 2.
Річні норми амортизаційних відрахувань, затверджені згаданим „Положенням...", встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної із груп основних фондів на початок звітного періоду у таких розмірах:
група 1 — 5%;
група 2 — 25%;
група 3 — 15%.
Ці ж норми застосовуються бюджетними установами для визначення зношення основних фондів.
З метою пожвавлення процесу відтворення основних фондів та захисту нагромаджених амортизаційних сум від знецінення підприємствам дозволено здійснювати прискорену амортизацію активної частини основних фондів.
На Заході використовуються два основних методи прискореної амортизації:
(1) метод зменшуваного залишку;
(2) метод суми чисел (кумулятивний метод).
Суть першого полягає в тому, що норма амортизації, яка використовується при рівномірному нарахуванні зношення, збільшується у 1,5—2 рази, а амортизаційні суми обчислюються за цією нормою не від початкової вартості основних фондів, а від недоамортизованої їх частини (див приклад 3).
Кумулятивний метод характеризується більш високими нормами амортизації в першій половині амортизаційного періоду і поступовим їх зниженням в другій половині. Визначення річних сум амортизації цим методом здійснюється в декілька етапів:
1.Додаються числові значення років служби устаткування, наприклад, при шестирічному терміні служби 1+2+3+4+5+6=21
2.Утворюються дроби типу 1/21; 2/21;...6/21 і розміщуються у зворотньому порядку; 6/21; 5/21;... 1/21.
3.Обчислюються річні суми амортизації множенням дробів (пункт 2) на початкову вартість устаткування (див. приклад 3).
Відповідно до згаданого "Положення ...", прискорена амортизація основних фондів групи 3, придбаних після 1 січня 1997 року, здійснюється за такими нормами:
перший рік експлуатації 15%;
другий рік експлуатації 30%;
третій 20%;
четвертий 15%;
п’ятий 10%;
шостий 5%;
сьомий 5%.
В разі застосування прискореної амортизації сума амортизаційних відрахувань визначається як сума відповідних до бутків початкової вартості окремих видів основних фондів групи та норм амортизаційних відрахувань.
Віднесення сум амортизації на витрати виробництва здійснюється щоквартально в розмірі *Д норми амортизаційних відрахувань.
Нарахування амортизації на основні фонди групи 1 проводиться до досягнення кожним об'єктом балансової вартості 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість таких основних фондів відноситься на витрати виробництва в тому періоді, в якому досягнута така вартість.
Нарахування амортизації на основні фонди групи 2 і групи З проводиться до досягнення групою нульового значення балансової вартості.
Сума амортизаційних відрахувань є частиною витрат виробництва підприємства і не може бути вилучена повністю або частково до бюджетів чи інших централізованих фондів без згоди власника.
Ремонт основних фондів — це відновлення фізичного зношення окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання основних фондів у працездатному стані протягом всього терміну їх служби.
Поточний ремонт породжується випадковими поломками, що принципово не впливають на нормальне використання основних фондів. Має характер дрібних налагоджувальних робіт.
Капітальний ремонт породжується закономірним зношенням основних фондів і направлений на відновлення їх початкових експлуатаційних характеристик.
Відновний ремонт — особливий вид ремонту основних фондів, що породжується їх зруйнуванням в результаті стихійних лих, тривалої бездіяльності.
Підприємство має право протягом звітного року віднести на витрати виробництва частину фактичних витрат на проведення усіх видів ремонтів, реконструкції, модернізації, технічного переоснащення у сумі, що не перевищує 5% сукупної балансової вартості основних фондів на початок звітного року.
Витрати, що перевищують зазначену суму, відносяться на збільшення балансової вартості основних фондів груп 2 і З або балансової вартості кожного об'єкта групи 1. На них нараховують амортизаційні відрахування за нормами, передбаченими для відповідних основних фондів.
Виробнича потужність — це максимально можливий випуск продукції підприємством за певний час (зміну, добу, місяць, рік) у встановленій номенклатурі і асортименті при повному завантаженні обладнання і виробничих площ.
Виробнича потужність визначається в натуральних одиницях при обмеженій номенклатурі виробів і у вартісному виразі при широкому асортименті.
Фактори впливу підприємства:
кількість обладнання;
потужність обладнання;
режим роботи підприємства;
кваліфікаційний рівень робітників;
структура основних фондів.
Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі, тобто потужність на кінець розрахункового періоду (року) (ВПвих), обчислюється:
ВПвих = ВПвх + ВПвв - ВПвив, грн.,
де ВПвх— виробнича потужність на початок періоду, грн.;
ВПвв — введена в плановому періоді виробнича потужність, грн.;
ВПвив — виведена за плановий період виробнича потужність, грн.
Середньорічна виробнича потужність (ВПСЄр.р) підприємства, цеху, обчислюється за формулою:
ВПсер.р = ВПвх + ВПвв х — - ВПвкв х .. грн.,
де к — кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.
Не є виробничими фондами засоби праці, не залученні в процес виробництва (не введені в дію підприємства, засоби праці у стадії монтажу, демонтоване обладнання).
Основні фонди підприємства поділяються на виробничі (функціонують у сфері матеріального виробництва підприємства) і невиробничі (фонди невиробничої сфери підприємства).
В залежності від функцій, що виконують засоби праці у виробничому процесі, вони класифікуються за виробничим призначенням на такі групи:
1) будівлі; 2) споруди; 3) передавальні пристрої; 4) машини і обладнання; 5) транспортні засоби; 6) інструмент; 7) виробничий інвентар; 8) господарський інвентар.
Виробнича структура основних фондів — це співвідношення різних груп основних фондів в їх загальній вартості. Часто цю структуру розглядають як співвідношення активної і пасивної частини основних фондів. Прогресивною є така структура основних фондів, де доля активної частини зростає.
Фактори, що впливають на виробничу структуру основних фондів
виробничі та матеріально-технічні особливості галузі;
форми суспільної організації виробництва;
форми відтворення основних фондів;
технічний рівень виробництва;
рівень організації будівельних робіт;
розміщення підприємства.
Галузева структура основних фондів характеризується співвідношенням питомої ваги основних фондів різних галузей до їх загальної вартості.
Вікова структура основних фондів — це співвідношення різних вікових груп основних фондів в їх загальній вартості.
Облік основних фондів здійснюється в натуральній і вартісній формі.
Натуральні показники (площа, потужність обладнання, кількість одиниць обладнання тощо) використовуються при визначенні виробничої потужності, розробці балансів обладнання, удосконалення складу основних фондів і т.д.
Вартісна форма обліку необхідна для визначення розмірів амортизації, калькулювання собівартості продукції.
Оцінку основних фондів здійснюють за:
балансовою вартістю (початковою і відновною);
балансовою вартістю з врахуванням зношення (залишковою вартістю).
Початкова (первісна) балансова вартість основних фондів (Вп) показує їх вартість на момент встановлення і обчислюється:
Вп = Ц + Т + М, грн.,
де Ц — ціна обладнання, грн.; Т — транспортні витрати на його доставку, грн.; М — витрати на установку і монтаж обладнання, грн.
Початкова вартість основних фондів з врахуванням зношення
(Вп) обчислюється за формулою:
В„ = Вп - / х А, де t — кількість років експлуатації обладнання з моменту введення;
А — щорічна сума амортизаційних відрахувань, грн.
Зношення основних фондів, тобто втрата ними частини вартості, є фізичним і моральним.
Фізичне зношення — це втрата основними фондами їх споживчих якостей.
Моральне зношення являє собою передчасне (до закінчення строку фізичної служби) обезцінення основних фондів, викликане або здешевленням відтворення основних фондів (моральне зношення першого роду), або використанням більш продуктивних засобів праці (моральне зношення другого роду).
Моральне зношення 2-го роду в межах суспільного виробництва оцінити неможливо, оскільки одні і тіж основні фонди можуть задовільняти або не задовільняти потреб конкретних споживачів.
Процес відшкодування зношення основних фондів здійснюється шляхом амортизації. Із амортизаційних сум, що включаються у склад витрат на виробництво продукції, формується амортизаційний фонд, який використовується для відтворення основних фондів.
З 1991 року амортизаційні відрахування в Україні здійснюються тільки на повне відновлення. Згідно "Положення про порядок визначення амортизації та віднесення амортизаційних відрахувань на витрати виробництва (обігу)" амортизації підлягають витрати, пов'язані із:
придбанням та введенням в експлуатацію основних фондів;
самостійним виготовленням основних фондів;
проведенням певних видів ремонтів, реконструкції і модернізації основних фондів;
поліпшенням земель.
Для здійснення процесу нарахування амортизації основні фонди підприємства поділяють на такі групи:
група 1 — будівлі, споруди, їх компоненти, передавальні пристрої;
група 2 — транспортні засоби, меблі, офісне обладнання, побутові електромеханічні прилади та інструменти, інформаційні системи;
група 3 — інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1 і 2.
Річні норми амортизаційних відрахувань, затверджені згаданим „Положенням...", встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної із груп основних фондів на початок звітного періоду у таких розмірах:
група 1 — 5%;
група 2 — 25%;
група 3 — 15%.
Ці ж норми застосовуються бюджетними установами для визначення зношення основних фондів.
З метою пожвавлення процесу відтворення основних фондів та захисту нагромаджених амортизаційних сум від знецінення підприємствам дозволено здійснювати прискорену амортизацію активної частини основних фондів.
На Заході використовуються два основних методи прискореної амортизації:
(1) метод зменшуваного залишку;
(2) метод суми чисел (кумулятивний метод).
Суть першого полягає в тому, що норма амортизації, яка використовується при рівномірному нарахуванні зношення, збільшується у 1,5—2 рази, а амортизаційні суми обчислюються за цією нормою не від початкової вартості основних фондів, а від недоамортизованої їх частини (див приклад 3).
Кумулятивний метод характеризується більш високими нормами амортизації в першій половині амортизаційного періоду і поступовим їх зниженням в другій половині. Визначення річних сум амортизації цим методом здійснюється в декілька етапів:
1.Додаються числові значення років служби устаткування, наприклад, при шестирічному терміні служби 1+2+3+4+5+6=21
2.Утворюються дроби типу 1/21; 2/21;...6/21 і розміщуються у зворотньому порядку; 6/21; 5/21;... 1/21.
3.Обчислюються річні суми амортизації множенням дробів (пункт 2) на початкову вартість устаткування (див. приклад 3).
Відповідно до згаданого "Положення ...", прискорена амортизація основних фондів групи 3, придбаних після 1 січня 1997 року, здійснюється за такими нормами:
перший рік експлуатації 15%;
другий рік експлуатації 30%;
третій 20%;
четвертий 15%;
п’ятий 10%;
шостий 5%;
сьомий 5%.
В разі застосування прискореної амортизації сума амортизаційних відрахувань визначається як сума відповідних до бутків початкової вартості окремих видів основних фондів групи та норм амортизаційних відрахувань.
Віднесення сум амортизації на витрати виробництва здійснюється щоквартально в розмірі *Д норми амортизаційних відрахувань.
Нарахування амортизації на основні фонди групи 1 проводиться до досягнення кожним об'єктом балансової вартості 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість таких основних фондів відноситься на витрати виробництва в тому періоді, в якому досягнута така вартість.
Нарахування амортизації на основні фонди групи 2 і групи З проводиться до досягнення групою нульового значення балансової вартості.
Сума амортизаційних відрахувань є частиною витрат виробництва підприємства і не може бути вилучена повністю або частково до бюджетів чи інших централізованих фондів без згоди власника.
Ремонт основних фондів — це відновлення фізичного зношення окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання основних фондів у працездатному стані протягом всього терміну їх служби.
Поточний ремонт породжується випадковими поломками, що принципово не впливають на нормальне використання основних фондів. Має характер дрібних налагоджувальних робіт.
Капітальний ремонт породжується закономірним зношенням основних фондів і направлений на відновлення їх початкових експлуатаційних характеристик.
Відновний ремонт — особливий вид ремонту основних фондів, що породжується їх зруйнуванням в результаті стихійних лих, тривалої бездіяльності.
Підприємство має право протягом звітного року віднести на витрати виробництва частину фактичних витрат на проведення усіх видів ремонтів, реконструкції, модернізації, технічного переоснащення у сумі, що не перевищує 5% сукупної балансової вартості основних фондів на початок звітного року.
Витрати, що перевищують зазначену суму, відносяться на збільшення балансової вартості основних фондів груп 2 і З або балансової вартості кожного об'єкта групи 1. На них нараховують амортизаційні відрахування за нормами, передбаченими для відповідних основних фондів.
Виробнича потужність — це максимально можливий випуск продукції підприємством за певний час (зміну, добу, місяць, рік) у встановленій номенклатурі і асортименті при повному завантаженні обладнання і виробничих площ.
Виробнича потужність визначається в натуральних одиницях при обмеженій номенклатурі виробів і у вартісному виразі при широкому асортименті.
Фактори впливу підприємства:
кількість обладнання;
потужність обладнання;
режим роботи підприємства;
кваліфікаційний рівень робітників;
структура основних фондів.
Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі, тобто потужність на кінець розрахункового періоду (року) (ВПвих), обчислюється:
ВПвих = ВПвх + ВПвв - ВПвив, грн.,
де ВПвх— виробнича потужність на початок періоду, грн.;
ВПвв — введена в плановому періоді виробнича потужність, грн.;
ВПвив — виведена за плановий період виробнича потужність, грн.
Середньорічна виробнича потужність (ВПСЄр.р) підприємства, цеху, обчислюється за формулою:
ВПсер.р = ВПвх + ВПвв х — - ВПвкв х .. грн.,
де к — кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.
