Головна » Статті » Статті » Статті [ Додати статтю ]

Фінансово-економічна криза в Україні: сучасні загрози та можливості їх подолання

– Чи могли б Ви назвати сильні та слабкі сторони банківської системи України?

– Глобальна сильна сторона банківської системи України – все ще досить низький рівень проникнення банківських послуг. Якщо подивитися на відношення депозитів до реального ВВП, відношення кредитів, у тому числі іпотечних, щодо ВВП, частку банківської системи загалом (зокрема і її комісійних доходів) відносно ВВП, то можна сказати: банківська система України нині знаходиться в зародковому стані. Основна грошова маса перебуває поза цією системою. І лише недовіра українських громадян до банків та держави у цілому породжує ту слабкість, яка нині притаманна банківській системі країни.

Смію стверджувати це тому, що в тій же Німеччині реакція громадян на кризу була (з погляду середньостатистичного українця) дещо парадоксальною: люди почали нести гроші в банки в більших обсягах, ніж це було за часів економічного процвітання.
В Україні – абсолютно зворотна ситуація. Люди просто не вірять українським банкам, вони часом не можуть зрозуміти логіку поведінки керівників української банківської системи. А раз так – починають побоюватися за свої особисті заощадження. Звідси і результат... На жаль, вельми плачевний.
– Чи зможуть наші банківські установи витримати випробування кризою?

– Думаю, що понад 80% українських комерційних банків подолають нинішню кризу і утримаються на плаву.

Я упевнений, що багато фінансових установ, попри економічні катаклізми, все ж таки вистоять. Тому що їх керівники не сьогодні й не вчора помітили, що криза таки наближається до України, і завчасно поклопоталися про мінімізацію її наслідків.

Але у рядових вкладників напрошується цілком резонне питання: а що робити з рештою 15–20% фінансових установ, які не витримають випробування кризою? З кожним днем це питання набуває все більшої і більшої актуальності: адже на кону – особистий добробут мільйонів наших співвітчизників, які свого часу поклали особисті кошти на депозитні рахунки в комерційних банках. Сьогодні майже всі найбільші українські банки вже, як кажуть, лягли.

Звичайно, у кожного банку – свої проблеми. Тому дуже важко сказати, що послужило основою згортання їх діяльності. Але головна причина, чому вони «здулися», – реальна збиткова діяльність низки банків. Це ключовий момент. Саме від нього й потрібно відштовхуватися, коли намагаєшся зрозуміти, чому «розкручений» банк загинув у вирі кризи, а банк скромний і непримітний, на перший погляд, упевнено тримається на плаву.
– Чи можна сьогодні говорити про перспективи розвитку банківської галузі України?

– Поза сумнівом, банківська галузь в Україні буде розвиватися, тому що без банків не може функціонувати жодна держава. І Україна тут не є винятком. Без банків не зможуть обійтися ні підприємства, ні малий і середній бізнес, ні населення.

Насправді, якщо ми подивимося через двадцять років на те, що відбувається з українськими банками сьогодні, то переконаємося: так, це може видатися страшним – адже такої системної кризи Україна (і зокрема її банківська система) ніколи раніше не переживала.

Але в перерахунку на реальні гроші через два прийдешні десятиліття масштаби нинішньої кризи банківської системи України будуть не такими страхітливими, як видається пересічним громадянам зараз. Повірте, це саме той випадок, коли можна переконатися в прозорливості класика літератури: велике бачиться на відстані.
– Чи існує, на Ваш погляд, необхідність посилення капіталізації українських банків?

– Переконаний, що це зробити необхідно. Національний банк заявив про цифри: для того щоб система збалансувалася, необхідно ще близько 20 мільярдів гривень. Причому ці кошти потрібні для докапіталізації всіх українських банків – окрім «Ощадбанку» і «Ексімбанку». Такої суми цілком вистачить до кінця цього непростого фінансового року. А далі видно буде.

У найближчі декілька років, спираючись виключно на власний капітал, банківська система зможе продемонструвати зростання лише за кілька років. Отже, нам знадобляться нові фінансові вливання.
Поточна фінансова криза мине, вкладники повернуться в банки, структура їх кредитних портфелів покращиться, що дозволить розформувати більшу частину резервів, які сьогодні стримують органічне зростання банківських капіталів. Якщо подивитися на фінансові результати банківської системи за перший квартал 2009 року, то ми побачимо, що збитки банків сягають 7 млрд. грн. Ці збитки були обумовлені формуванням резервів під „погані” кредити на суму більш ніж 17,3 млрд. грн. Однак це «паперові збитки», які реалізуються тільки у випадку банкрутства позичальника. Тому по закінченні кризи й поліпшенні економічної ситуації в країні можна буде очікувати підвищення прибутковості банківського бізнесу, що підтримає стійкий ріст капіталів. Водночас, оскільки проникнення банківських послуг в Україні перебуває в початковій стадії розвитку, в майбутньому це висуне підвищені вимоги, у тому числі до капіталізації банківської системи. Тож протягом наступних щонайменше п’яти років українським банкам знадобляться додаткові вкладення акціонерів у капітали. Для тих же банків, акціонери яких виявляться не в змозі підтримати ріст капіталізації, буде відкритий шлях до націоналізації, продажу або банкрутства.
– Чи можете Ви як фінансовий аналітик спрогнозувати курс гривні щодо долара або євро на найближчу перспективу? Як би Ви визначили реальний валютний курс гривні?

– В Україні робити якісь реальні прогнози із цього приводу надзвичайно важко. А тим більше – призначити курс (це вам не СРСР), а потім його дотримуватися. Курс валют можна обчислити за пріоритетом купівельної спроможності, за індексом Біг-Маку, за ринковим співвідношенням між попитом і пропозицією. Окрім того, є офіційний курс. Скільки курсів, стільки й думок.

Якщо дивитися фундаментально, то краще визначати курс за пріоритетом купівельної спроможності. Але він дуже тісно пов’язаний з економічними показниками. Приклад: оскільки ВВП на душу населення в Україні, за підсумками 2009 року, становитиме орієнтовно $2,5 тис., – вдвічі менше, ніж у Росії, – то природно, що українська гривня не може бути такою ж сильною, як російський рубль. Українська валюта має бути слабкіше. З другого боку, якщо дивитися на Європу, то гривня виявляється недооціненою.

Можна було б спробувати порахувати курс через товарну корзину, беручи за основу структуру експорту та імпорту з Росією, країнами Єврозони, США та ін.

Але за будь-яких умов проблема обчислення валютного курсу ніколи не є простою. Реальним курс буває лише відносно чогось чи когось. Він не може бути справедливим відносно всіх чинників.
Наприклад, сьогодні не варто виключити такої ситуації, що в разі проведення позачергових президентських або парламентських виборів курс долара щодо гривні може збільшитися. Але бігти до обмінних пунктів і конвертувати гривню в долар, є вельми необачним рішенням. Адже такі різкі коливання курсу української грошової одиниці – явище тимчасове: після чергового ажіотажу долар знову впаде.

На кінець літа, за стабільної ситуації, долар навряд чи значно подорожчає. "Тонкі" місяці – серпень і вересень. Але якщо пік платежів буде неспокійним, то, можливо, він дасть поштовх до розвитку глибших негативних явищ. Найбільш серйозна загроза стабільності курсу гривні сьогодні лежить у політичній площині. Скажімо, якщо Уряд України наполягатиме на виконанні нереального Держбюджету, то це зумовить необхідність здійснення масштабної емісії. У такому разі курс гривні може виявитися набагато вищим, ніж поточні значення.

І тоді закінчимо рік із курсом, за яким один долар коштуватиме навіть більш як 9 гривень. Проте давати сьогодні такі довгострокові прогнози – не дуже правильно. В умовах нинішнього інформаційного вакууму щось прогнозувати можна максимум на місяць наперед. Поки гривня видається стабільною. Ймовірне її невелике зміцнення – до 7,50 за долар. Але це лише до середини липня. Що буде далі – невідомо.
– Уряд щоразу називає показники виконання й перевиконання бюджету або підйому промисловості. Водночас, добитися якихось конкретних показників, на жаль, не є можливим. Але чим більше економічних таємниць „плодить” Кабмін, тим нижче рівень довіри до нашої країни, тим активніше звідси виводять гроші. Чи погоджуєтесь Ви з такою думкою?

– Втаємничення даних про те, що відбувається в економіці країни, – це грубе порушення прав інвесторів у будь-якій країні. Інформація про показники економічного розвитку має бути публічною. Зрозуміло, що потрібно оприлюднювати не всі дані: про грошові залишки на рахунках казначейства, наприклад, ми не говоримо. Але динаміка ВВП – це базові цифри, на підставі яких інвестор ухвалює рішення, входити йому в Україну чи виходити звідси, збільшувати чи, навпаки, зменшувати обсяг вкладень.

Той факт, що в Україні відсутня точна економічна інформація, змушує інвесторів думати, ніби правила гри тут не тільки не встановлені, а й перманентно порушуються, причому навіть вищими державними чиновниками. А управи на них – немає. Яку, скажіть, управу можна знайти на Прем'єр-міністра, що своїм розпорядженням (про заборону оприлюднення економічної статистики. – Ред.) порушує нехай не юридичні закони, але правила ведення бізнесу?

У таких умовах будь-який інвестор тричі подумає: ось коли минуть вибори, тоді я подивлюся, хто персонально прийде до влади й лише тоді вирішу – можна довіряти цим людям і цій країні чи варто побоюватися рецидивів "таємності", а отже, і загальної невизначеності.

Тут, до речі, слід наголосити ще на одному нюансі: чи є підстави потім, після довгого замовчування реальних показників, вірити тій статистиці, яка раптом з’явиться?

Подібні рішення Уряду, у будь-якому разі, негативно позначаються на державній репутації й фактично закривають доступ навіть до традиційних фінансових ринків. Гроші Україні, за нагоди, зрозуміло, дадуть, але їхня „вартість” може бути в кілька разів вищою від звичайної.
– У зв'язку з цим, чи немає побоювань, що Україна справді близька до дефолту, але про це не дозволено говорити вголос?

– Близькості дефолту в реальності немає. Проте своїми діями і заявами керівництво країни підігріває чутки та острахи.

Сума державного боргу не є критичною для України. До того ж велика частина боргу – недержавні позики. Якщо порахувати, яка сума може бути погашена вже цього року, вийдемо на цифру приблизно в $15 млрд. Причому кредиторам уже повернули приблизно половину цих коштів ще в першому кварталі. Наступний пік платежів буде в серпні-вересні.

Понад те, не можна говорити про дефолт за державними публічними боргами, погашення яких на 2009 рік потребує трохи більше $2 млрд., включаючи борги за єврооблігаціями держкомпаній (таких, наприклад, як Нафтогаз України). Утім, з огляду на нереальність доходів Держбюджету, закладених на поточний рік, ймовірною є ситуація технічного дефолту держави, яка просто не зможе виконати свої зобов'язання по видатках бюджету. Однак цей борг не публічний, і тому такий «дефолт», скоріше, відіб'ється на здатності України виплачувати заробітну плату вчителям, лікарям, а також пенсію пенсіонерам.

Зважаючи на те, що 2009 рік передвиборний, Уряд може спробувати заповнити вакуум доходів емісією. І ми бачимо, що на таке рішення проблеми українського Держбюджету погодився навіть Міжнародний валютний фонд. Про це, зокрема, свідчить той факт, що, відповідно до останнього звіту МВФ за квітень п. р., його фахівці очікують, що сумарний дефіцит бюджету нашої країни досягне 9%, включно з 44 млрд. грн., виділених на рекапіталізацію банків. Востаннє подібного рівня розмір дефіциту Україна пережила в 1994 році (8,9%) з відомими шоковими наслідками для гривні. Сьогодні структура економіки країни значно покращилася порівняно із періодом початку 1990-х років. Тому очікувати п’ятикратної девальвації гривні не можна. Проте загрозу для стабільності фінансової системи масштабна емісія, звичайно ж, несе. Особливо, якщо враховувати ментальні риси сучасних правителів України.
На жаль, економістів сьогодні влада не чує. Політики передусім дбають про вирішення короткострокового завдання – перемогти на чергових президентських виборах. Це, мабуть, найголовніша загроза для сучасної України – політики-популісти, що ігнорують і порушують економічні закони.
– Міжнародні рейтингові агентства сьогодні знижують Україні показники. Чи не спричиняє таке зовнішнє оцінювання появи певних сумнівів у інвесторів щодо нашої країни?

– Рейтинг – це правило гри, яке доводиться брати до уваги. Водночас, сліпо довіряти рейтингам теж не варто. Навіть дуже висока оцінка не є показником стабільності. Приміром, рейтинг компанії Lehmann Brothers за два тижні до банкрутства був одним із найвищих – ААА.

А той факт, що рейтинг України дуже низький – це вже традиція. Україна завжди мала рейтинг нижчий, ніж коштували її борги. Прибутковість облігацій показувала, що інвестори оцінювали Україну значно вище, ніж рейтингові агентства. Хочеться сподіватися, що й нині інвестори про нас більш-менш пристойної думки.
Категорія: Статті | Додав: shamot (15.11.2009)
Переглядів: 1917 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]