Головна » Файли » Український розділ » Реферати [ Додати матеріал ]

Управління власним капіталом
[ Викачати з сервера (268.5Kb) ] 12.03.2010, 15:25
План
1. Політика формування власних фінансових ресурсів.
1.1. Форми і джерела функціонування власних фінансових ресурсів.
2. Оцінка вартості окремих елементів власного капіталу.
3. Управління формуванням операційного прибутку.
4. Дивідендна політика.
4.1. Сутність теорій, що пов’язані з механізмом формування дивідендної політики.
4.2. Підходи до формування дивідендної політики.
4.3. Основні етапи формування дивідендної політики.
5. Емісійна політика.


1. ПОЛІТИКА ФОРМУВАННЯ ВЛАСНИХ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ
1.1. Форми та джерела функціонування власних фінансових ресурсів

На діючому підприємстві власний капітал має певні основні форми (рис. 6).

Рис. 6. Форми функціонування власного капіталу підприємства

1. Статутний фонд характеризує початкову суму власного капіталу підприємства, інвестовану у формування його активів для початку здійснення господарської діяльності. Його розмір визначається статутом підприємства. Для підприємств окремих сфер діяльності й організаційно-правових форм (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю) мінімальний розмір статутного фонду регулюється законодавством.
2. Резервний фонд (резервний капітал) є зарезервованою частиною власного капіталу підприємства, призначеного для внутрішнього страхування його господарської діяльності. Розмір даної резервної частини власного капіталу визначається установчими документами. Формування резервного фонду здійснюється за рахунок прибутку підприємства (мінімальний розмір відрахувань прибутку в резервний фонд регулюється законодавством).
3. Спеціальні (цільові) фінансові фонди, до яких належать цілеспрямовано сформовані фонди власних фінансових засобів з метою їх наступних цільових витрат. У складі цих фінансових фондів виділяють звичайно амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд охорони праці, фонд спеціальних програм, фонд розвитку виробництва тощо. Порядок формування й використання засобів цих фондів регулюється статутом й іншими установчими та внутрішніми документами підприємства.
1. Нерозподілений прибуток характеризує частину прибутку підприємства, що був отриманий у попередньому періоді та не використаний на споживання власниками (акціонерами, пайовиками) й персоналом. Ця частина прибутку призначена для реінвестування на розвиток виробництва.
5. Інші форми власного капіталу, до яких належать розрахунки за майно при передачі його в оренду, розрахунки з учасниками стосовно виплати їм прибутків у формі відсотків або дивідендів і деякі інші, відображені в першому розділі пасиву балансу.
Управління власним капіталом пов’язане не тільки з забезпеченням ефективного використання вже накопиченої його частини, але і з формуванням власних фінансових ресурсів, що забезпечують майбутній розвиток підприємства. Власні фінансові ресурси класифікуються за певними джерелами (таблиця 11).

Таблиця 11
Джерела формування власних фінансових ресурсів підприємства
№ з/п Джерела Склад джерел
1. Внутрішні джерела 1. Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства.
2. Амортизаційні відрахування від основних засобів і нематеріальних активів.
3. Інші внутрішні джерела формування власних фінансових ресурсів
2. Зовнішні джерела 1. Залучення додаткового пайового або акціонерного капіталу.
2. Одержання підприємством безплатної фінансової допомоги.
3. Інші джерела формування власних фінансових ресурсів
У складі внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, він формує переважну частину його власних фінансових ресурсів, забезпечує приріст власного капіталу, а відповідно, і ріст ринкової вартості підприємства. Певну роль у складі внутрішніх джерел виконують також амортизаційні відрахування, особливо на підприємствах із високою вартістю власних основних засобів і нематеріальних активів; проте суму власного капіталу підприємства вони не збільшують, а лише є засобом його реінвестування. Інші внутрішні джерела не грають помітної ролі у формуванні власних фінансових ресурсів підприємства.
У складі зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить залученню підприємством додаткового пайового (шляхом додаткових внесків у статутний фонд) або акціонерного (шляхом додаткової емісії та реалізації акцій) капіталу. Для окремих підприємств одним із зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів може бути надана їм безплатна фінансова допомога, яка надається, як правило, лише окремим державним підприємствам. До числа інших зовнішніх джерел входять безплатно передані підприємству матеріальні та нематеріальні активи, що включаються до складу його балансу.
Основою управління власним капіталом підприємства є управління формуванням його власних фінансових ресурсів. З метою забезпечення ефективності управління даним процесом на підприємстві розробляється спеціальна фінансова політика.
Політика формування власних фінансових ресурсів є частиною загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в забезпеченні необхідного рівня самофінансування його виробничого розвитку.
Розробка політики формування власних фінансових ресурсів підприємства здійснюється за такими основними етапами:
1. Аналіз формування власних фінансових ресурсів підприємства у попередньому періоді.
2. Визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах.
3. Оцінка вартості залучення власного капіталу з різних джерел.
4. Забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел.
5. Забезпечення необхідного обсягу залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел.
6. Оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів.
1. Аналіз формування власних фінансових ресурсів підприємства у попередньому періоді.
Метою даного аналізу є виявлення потенціалу формування власних фінансових ресурсів і його відповідності темпам розвитку підприємства.
На першому етапі аналізу вивчаються загальний обсяг формування власних фінансових ресурсів, відповідність темпів приросту власного капіталу темпам приросту активів і обсягу реалізованої продукції підприємства, динаміка питомої ваги власних ресурсів у загальному обсязі формування фінансових ресурсів у передплановому періоді.
На другому етапі аналізу розглядаються джерела формування власних фінансових ресурсів. У першу чергу вивчається співвідношення зовнішніх і внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, а також вартість залучення власного капіталу за рахунок різних джерел.
На третьому етапі аналізу оцінюється достатність власних фінансових ресурсів, сформованих на підприємстві у передплановому періоді. Критерієм такої оцінки виступає показник "коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства". Його динаміка відображає тенденцію забезпеченості розвитку підприємства власними фінансовими ресурсами.
2. Визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах.
Ця потреба визначається за такою формулою:
, де
Пвфр – загальна потреба у власних фінансових ресурсах підприємства у планованому періоді;
Пк – загальна потреба в капіталі на кінець планового періоду;
Пвк – питома вага власного капіталу в загальній його сумі;
ВКп – сума власного капіталу на початок періоду, що планується;
П – сума прибутку, що спрямовується на споживання в плановому періоді.
Розрахована загальна потреба охоплює необхідну суму власних фінансових ресурсів, формованих як за рахунок внутрішніх, так і за рахунок зовнішніх джерел.
3. Оцінка вартості залучення власного капіталу з різних джерел.
Така оцінка проводиться в розрізі основних елементів власного капіталу, сформованого за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Результати такої оцінки є основою розробки управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел формування власних фінансових ресурсів, що забезпечують приріст власного капіталу підприємства.
4. Забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел.
Перш ніж звертатися до зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, повинні бути реалізовані всі можливості їх формування за рахунок внутрішніх джерел. Основними внутрішніми джерелами формування власних фінансових ресурсів підприємства є сума чистого прибутку й амортизаційних відрахувань. Таким чином, у першу чергу, необхідно у процесі планування цих показників передбачити можливості їх росту за рахунок різних резервів.
Метод прискореної амортизації активної частини основних фондів збільшує можливості формування власних фінансових ресурсів. Проте варто мати на увазі, що ріст суми амортизаційних відрахувань у процесі проведення прискореної амортизації окремих видів основних фондів призводить до відповідного зменшення суми чистого прибутку. Тому при вишукуванні резервів росту власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел варто виходити з необхідності максимізації сукупної їх суми, тобто за таким критерієм:
ЧП + АВ ------> ВФРмакс., де
ЧП – планована сума чистого прибутку підприємства;
АВ – планована сума амортизаційних відрахувань;
ВФРмакс. – максимальна сума власних фінансових ресурсів, формованих за рахунок внутрішніх джерел.
5. Забезпечення необхідного обсягу залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел.
Обсяг залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел повинен забезпечити ту їх частину, що не вдалося сформувати за рахунок внутрішніх джерел фінансування.
Потреба в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел розраховується за такою формулою:
ВФР зовн. = Пвфр – ВФР внут., де
ВФРзовн. – потреба в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел;
Пвфр – загальна потреба у власних фінансових ресурсах підприємства в планованому періоді;
ВФР внут. – сума власних фінансових ресурсів, планованих до залучення за рахунок внутрішніх джерел.
6. Оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів.
Основою даної оптимізації є такі критерії:
а) забезпечення мінімальної сукупної вартості залучення власних фінансових ресурсів. Якщо вартість залучення власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел перевищує плановану вартість залучення позикових засобів, то від такого формування власних ресурсів варто відмовитися;
б) забезпечення зберігання управління підприємством початковими його фундаторами. Ріст додаткового пайового або акціонерного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може призвести до втрати такого управління.
Ефективність розробленої політики формування власних фінансових ресурсів оцінюється за допомогою коефіцієнта самофінансування розвитку підприємства в наступному періоді. Його рівень повинен відповідати поставленій меті.
Коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства розраховується за такою формулою:
, де
Ксф – коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства в майбутньому;
ВФР – планований обсяг формування власних фінансових ресурсів;
DА – планований приріст активів підприємства.
Успішна реалізація розробленої політики формування власних фінансових ресурсів пов’язана з рішенням таких основних завдань:
4. проведенням об’єктивної оцінки вартості окремих елементів власного капіталу;
5. забезпеченням максимізації формування прибутку підприємства з урахуванням припустимого рівня фінансового ризику;
6. формуванням ефективної політики розподілу прибутку (дивідендної політики) підприємства;
7. формуванням і ефективним здійсненням політики додаткової емісії акцій або залученням додаткового пайового капіталу.

2. ОЦІНКА ВАРТОСТІ ОКРЕМИХ ЕЛЕМЕНТІВ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ
Ефективне використання власного капіталу забезпечує фінансову стійкість і рівень платоспроможності підприємства. Тому першочергова увага повинна бути і приділена оцінці вартості власного капіталу в розрізі окремих його елементів і в цілому.
Оцінка вартості власного капіталу має ряд особливостей, основними з яких є:
а) необхідність постійного коригування балансової суми власного капіталу в процесі здійснення оцінки.
При цьому коригуванню підлягає тільки та частина власного капіталу, що використовується, бо новий власний капітал, що залучається, оцінений у поточній ринковій вартості;
б) оцінка вартості нового власного капіталу, що залучається, носить ймовірний характер. Залучення основної суми власного капіталу контрактних зобов’язань не містить (за винятком емісії привілейованих акцій), а є лише розрахунковими плановими величинами, що можуть бути скориговані за результатами майбутньої господарської діяльності;
в) суми виплат власникам капіталу входять до складу оподаткованого прибутку, що збільшує вартість власного капіталу порівняно з позиковим. Виплати власникам капіталу у формі відсотків і дивідендів здійснюються за рахунок чистого прибутку підприємства, у той час як виплати відсотків за позиковий капітал здійснюються за рахунок витрат (собівартості). Це визначає більш високий рівень вартості нового власного капіталу, що залучається порівняно з позиковим;
г) залучення власного капіталу пов’язано з більш високим рівнем ризику інвесторів, що збільшує його вартість на розмір премії за ризик.
Це пов’язано з тим, що претензії власників основної частини цього капіталу (за винятком власників привілейованих акцій) задовольняються при банкрутстві підприємства в останню чергу;
д) залучення власного капіталу не пов’язано, як правило, із поворотним грошовим потоком за основною його сумою, що визначає вигідність використання цього джерела підприємством, незважаючи на більш високу його вартість. Щодо залученого власного капіталу поворотний грошовий потік включає, як правило, тільки платежі відсотків і дивідендів власникам. Це визначає велику безпеку використання власного капіталу з позицій забезпечення платоспроможності та фінансової стійкості підприємства, що стимулює його готовність йти на більш високу вартість залучення цього капіталу.
Враховуючи ці особливості, необхідно розглянути механізм оцінки й управління вартістю власного капіталу. До базових елементів такої оцінки й управління вартістю власного капіталу належать:
1. Вартість функціонуючого власного капіталу.
2. Вартість нерозподіленого прибутку останнього звітного періоду.
3. Вартість додаткового акціонерного капіталу, що залучається:
– привілейованих акцій;
– простих акцій (додаткових паїв).
1. Вартість функціонуючого власного капіталу має найбільш надійний базис розрахунку у вигляді звітних даних підприємства. У процесі такої оцінки враховуються:
а) середня сума власного капіталу, що використовується у звітному періоді за балансовою вартістю. Розрахунок цього показника здійснюється за методом середньої хронологічної за декілька внутрішніх звітних періодів;
б) середня сума власного капіталу, що використовується в поточній ринковій оцінці.
Методика розрахунку цього показника викладена в темі: ”Управління активами підприємства”;
в) сума виплат власникам капіталу у формі процентів, дивідендів тощо за рахунок чистого прибутку підприємства. У більшості випадків цю ціну визначають самі власники, установлюючи розмір відсотків або дивідендів на вкладений капітал у процесі розподілення чистого прибутку.

Вартість функціонуючого власного капіталу підприємства у звітному періоді визначається за такою формулою:

ВКфз – вартість функціонуючого власного капіталу підприємства у звітному періоді, %;
ЧПв – сума чистого прибутку, виплачена власникам підприємства в процесі її розподілу за звітний період;
ВК – середня сума власного капіталу підприємства у звітному періоді.
Процес управління вартістю цього елементу власного капіталу визначається операційною діяльністю підприємства. Він пов’язаний із формуванням операційного прибутку підприємства, а також політикою розподілу цього прибутку.
Відповідно, вартість функціонуючого власного капіталу в плановому періоді визначається за формулою:
ВКфп = ВКфз х ПВт, де
ВКфп – вартість функціонуючого власного капіталу підприємства в плановому періоді, %;
ВКфз – вартість функціонуючого власного капіталу підприємства у звітному періоді, %;
ПВт – плановий темп росту виплат прибутку власникам на одиницю вкладеного капіталу, виражений десятковим дробом.
2. Вартість нерозподіленого прибутку останнього звітного періоду Нерозподілений прибуток є тією капіталізованою її частиною, що буде використана в наступному періоді. Отже, ціною сформованого нерозподіленого прибутку виступають плановані на її суму виплати власникам, яким вона належить.
Такий підхід щодо оцінки нерозподіленого прибутку заснований на тому, що якби він був виплачений власникам капіталу при його розподілі за результатами звітного періоду, то вони інвестували його в будь-які об’єкти, одержали б певний прибуток, який був би ціною цього інвестованого капіталу. Але власники віддали перевагу інвестуванню даного прибутку у власне підприємство, отже, його ціною виступає запланована до розподілу сума чистого прибутку майбутнього періоду на частину капіталу, що інвестується.
З урахуванням такого підходу вартість нерозподіленого прибутку (ВНП) прирівнюється до вартості функціонуючого власного капіталу підприємства (ВКфп) у плановому періоді:
ВНП = ВКфп
Отже, коли вартість функціонуючого власного капіталу в плановому періоді і вартість нерозподіленого прибутку в цьому ж періоді рівні, при оцінці середньозваженої вартості капіталу в плановому періоді ці елементи капіталу можуть розглядатися як єдиний підсумований елемент, тобто включатися в оцінку з єдиною підсумованою питомою вагою.
Управління вартістю нерозподіленого прибутку визначається інвестиційною політикою. Таким чином, мета управління цієї частини капіталу підпорядкована цілям інвестиційної політики підприємства, і відповідно, норма інвестиційного прибутку завжди повинна співвідноситися з рівнем вартості нерозподіленого прибутку.
3. Вартість додаткового акціонерного капіталу, що залучається, розраховується в процесі оцінки диференційовано за привілейованими акціями та за простими акціями.
Вартість залучення додаткового капіталу за рахунок емісії привілейованих акцій визначається з урахуванням фіксованого розміру дивідендів, що за ним заздалегідь визначений. Особливістю процесу визначення вартості даного елемента капіталу є те, що обслуговування зобов’язань за привілейованими акціями багато в чому співпаде з обслуговуванням зобов’язань за позиковим капіталом. Але суттєвим розходженням у характері цього обслуговування з позицій оцінки вартості є те, що виплати щодо обслуговування позикового капіталу відносяться на витрати (собівартість) і тому виключені зі складу оподаткування прибутку, а дивідендні виплати за привілейованими акціями здійснюються за рахунок чистого прибутку підприємства, тобто не мають "податкового щита". Крім виплати дивідендів, до витрат підприємства належать також емісійні витрати щодо випуску акцій ("витрати розміщення"), що складають суттєвий розмір.
З урахуванням цих особливостей вартість додаткового капіталу, що залучається за рахунок емісії привілейованих акцій розраховується за формулою:
, де
ВВКпр – вартість власного капіталу, що залучається за рахунок емісії привілейованих акцій, %;
Дпр – сума дивідендів, передбачених до виплати відповідно до контрактних зобов’язань емітента;
Кпр – сума власного капіталу, що залучається за рахунок емісії привілейованих акцій;
ЕВ – витрати щодо емісії акцій, виражені десятковим дробом відносно суми емісії.
Вартість залучення додаткового капіталу за рахунок емісії простих акцій потребує врахування таких показників:
а) суми додаткової емісії простих акцій або суми паїв, що додатково залучаються;
б) суми дивідендів, виплачених у звітному періоді на одну акцію або суми прибутку, виплаченої власникам на одиницю капіталу;
в) планованого темпу росту виплат прибутку власникам капіталу у формі дивідендів або відсотків;
г) витрат щодо емісії акцій, що плануються, або залученню додаткового пайового капіталу.
Але слід мати на увазі, що за вартістю цей вид власного капіталу є найбільш дорогим, бо витрати щодо його обслуговування не зменшують базу оподатковування прибутку, а премія за ризик – найбільш висока, тому що цей капітал при банкрутстві підприємства захищений в найменшому ступені.
Розрахунок вартості додаткового капіталу, що залучається за рахунок емісії простих акцій, здійснюється за такою формулою:
, де
ВВКпа – вартість власного капіталу, що залучається за рахунок емісії простих акцій, %;
Kа – кількість додатково емітованих акцій;
Дпа – сума дивідендів, виплачених на одну просту акцію у звітному періоді або виплат на одиницю паїв, %;
ПВт – плановий темп виплат дивідендів, виражений десятковим дробом;
Кпа – сума власного капіталу, залученого за рахунок емісії простих акцій або додаткових паїв;
ЕВ – витрати на емісію акцій, виражені в десятковому дробі відносно суми емісії акцій або додаткових паїв.
Процес управління вартістю залучення власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел є складним і потребує високої кваліфікації виконавців. Це управління здійснюється шляхом розробки та реалізації емісійної політики підприємства, а також його дивідендної політики або політики розподілу прибутку.

3. УПРАВЛІННЯ ФОРМУВАННЯМ ОПЕРАЦІЙНОГО ПРИБУТКУ
Основу формування власних внутрішніх фінансових ресурсів підприємства, спрямованих на виробничий розвиток, складає балансовий прибуток, що є сумою таких видів прибутку підприємства:
8. прибуток від реалізації продукції або операційний прибуток;
9. прибуток від реалізації майна;
10. прибуток від позареалізаційних операцій.
Серед цих видів головна роль належить прибутку від реалізації продукції, на частину якого припадає в даний час 90 – 95 % загальної суми балансового прибутку. Тому управління формуванням прибутку підприємства розглядається як процес формування прибутку від реалізації продукції або операційного прибутку.
Основною метою управління формуванням операційного прибутку підприємства є виявлення основних факторів, що визначають її кінцевий розмір, і вишукування резервів подальшого збільшення його суми.
Механізм управління формуванням операційного прибутку базується на системі взаємозв’язку, що одержала назву "Взаємозв’язок витрат, обсягу реалізації і прибутку" [Cost-Volume-Profit-relationships; "CVP"] і дозволяє виділити роль окремих факторів у формуванні операційного прибутку та забезпечити ефективне управління цим процесом на підприємстві.
Механізм даної системи передбачає послідовне формування різноманітних видів операційного прибутку підприємства за схемою (рис.7).

Рис. 7. Схема формування різних видів операційного прибутку підприємства
Дана схема доводить, що в процесі здійснення операційної діяльності формується три види операційного прибутку:
1) маржинальний операційний прибуток. Його розрахунок здійснюється за такими формулами:
МПо = ВДо – ПДВ – Впост.;
МПо = ЧДо – Впост., де
МПо – сума маржинального операційного прибутку в аналізуючому періоді;
ВДо – сума валового операційного прибутку в аналізуючому періоді;
ЧДо – сума чистого операційного прибутку в аналізуючому періоді;
Впост. – сума постійних операційних витрат;
ПДВ – сума податку на додану вартість й інших податкових платежів, що входять у ціну продукції;
2) валовий операційний прибуток. Його розрахунок здійснюється за такими формулами:
ВПо = ВДо – ПДВ – Во;
ВПо = ЧДо – Во;
ВПо = МПо – Вперем., де
ВПо – сума валового операційного прибутку в аналізуючому періоді;
ВДо – сума валового операційного прибутку в аналізуючому періоді;
ЧДо – сума чистого операційного прибутку в аналізуючому періоді;
МПо – сума маржинального операційного прибутку;
Во – сукупна сума операційних витрат;
Впер – сума перемінних операційних витрат;
ПДВ – сума податку на додану вартість й інших податкових платежів, що входять у ціну продукції.
3) чистий операційний прибуток. Його розрахунок здійснюється за такими формулами:
ЧПо = ВДо – ПДВ – ПП – Во;
ЧПо = ЧДо – Во – ПП;
ЧПо = МПо – Впер. – ПП;
ЧПо = ВПо – ПП, де
ЧПо – сума чистого операційного прибутку в аналізуючому періоді;
ВДо – сума валового операційного прибутку в аналізуючому періоді;
ЧДо – сума чистого операційного прибутку в аналізуючому періоді;
МПо – сума маржинального операційного прибутку;
ВПо – сума валового операційного прибутку;
Во – сукупна сума операційних витрат;
Впер. – сума перемінних операційних витрат;
ПДВ – сума податку на додану вартість й інших податкових платежів, що входять у ціну продукції;
ПП – сума податку з прибутку й інших обов’язкових платежів за рахунок прибутку.
У процесі управління формуванням операційного прибутку на основі системи "Взаємозв’язок витрат, обсягу реалізації і прибутку" підприємство вирішує такі завдання:
1. Визначення обсягу реалізації продукції, що забезпечує беззбиткову операційну діяльність протягом короткого періоду. Графічно "точка беззбитковості" (або "поріг рентабельності") операційної діяльності підприємства в короткому періоді, протягом якого не змінюються рівень цін на продукцію, рівень перемінних витрат і сума постійних витрат, відображено на графіку(рис. 8):

Рис. 8. Графік формування точки беззбитковості операційної діяльності підприємства в короткому періоді
З приведеного графіку видно, що для досягнення "точки беззбитковості" (ТБ) своєї операційної діяльності підприємство повинно забезпечити такий обсяг реалізації продукції (Ртб), при якому сума чистого операційного прибутку (валового операційного прибутку за відрахуванням суми податкових платежів із нього) порівнюється із сумою витрат – як постійних, так і перемінних. Дана умова може бути виражена такими рівностями:
, де
ТБ – точка беззбитковості операційної діяльності;
ВДо – сума валового операційного доходу;
ЧДо – сума чистого операційного доходу;
Во – сукупна сума операційних витрат;
ПДВ – сума податку на додану вартість та інших податкових платежів, що входять у ціну продукції.
Відповідно вартісний обсяг реалізації продукції, що забезпечує досягнення точки беззбитковості операційної діяльності підприємства в короткому періоді, може бути визначений за такими формулами:
;
, де
ВРтб – вартісний обсяг реалізації продукції, що забезпечує досягнення точки беззбитковості операційної діяльності підприємства в короткому періоді;
Впост. – сума постійних операційних витрат;
Rчд – рівень чистого операційного прибутку до обсягу реалізації продукції, %;
Rв.пер. – рівень перемінних операційних витрат до обсягу реалізації продукції, %;
Rмп – рівень маржинального операційного прибутку до обсягу реалізації продукції, %.
2. Визначення обсягу реалізації продукції, що забезпечує беззбиткову операційну діяльність у тривалому періоді. Операційна діяльність у тривалому періоді, порівняно з коротким періодом, має такі відмінності:
а) із ростом обсягу реалізації продукції періодично зростають постійні операційні витрати. Це пов’язано зі збільшенням парку використовуваних машин і устаткування, що призводить до росту амортизаційних відрахувань; збільшенням чисельності працівників апарату управління, що призводить до росту витрат на його утримання тощо;
б) із насиченням ринку в результаті росту обсягу реалізації продукції підприємство змушене знижувати рівень цін, що призводить до певного зменшення темпів росту чистого операційного прибутку;
в) за рахунок більш економічного використання сировини й матеріалів, росту продуктивності праці операційного персоналу, укрупнення партій сировини і продукції, що закуповується, поступово знижується рівень перемінних операційних витрат на одиницю продукції.
Усі ці зміни в силу взаємозв’язку розглянутих факторів з операційним прибутком суттєво впливають на формування його суми. Це можна простежити на основі даних графіка (рис. 9):

Рис. 9. Графік формування точки беззбитковості
операційної діяльності підприємства в тривалому періоді
З приведеного графіку видно, що в силу трансформуючих умов операційної діяльності точка беззбитковості постійно змінює своє значення, тобто потребує набагато більшого обсягу реалізації порівняно з попереднім періодом (Ртб1 < Ртб2 < Ртб3). Відповідно змінюється і сума валового операційного прибутку, що одержує підприємство у силу мінливих умов операційної діяльності на кожному етапі. Якщо на перших двох етапах ця зміна суми валового операційного прибутку була викликана ростом суми постійних операційних витрат, то на третьому етапі на зміну суми цього прибутку впливало зниження рівня чистого операційного прибутку.
Кожний етап зміни умов операційної діяльності підприємства в тривалому періоді є початком цієї діяльності в короткому періоді, закінчення якого характеризується новими змінами умов. Іншими словами, тривалий період операційної діяльності підприємства може бути розкладений на декілька коротких її періодів (із незмінними умовами), що дозволяє використовувати при розрахунках алгоритми, характерні для короткого періоду. У зв’язку з цим наступні завдання формування валового й інших видів операційного прибутку з використанням системи "CVP" будуть розглянуті в рамках короткого періоду операційної діяльності підприємства.
3. Визначення необхідного обсягу реалізації продукції, що забезпечує досягнення запланованої (цільовий) суми валового операційного прибутку. Графічно взаємозв’язок між плановими значеннями обсягу реалізації продукції і сумою валового операційного прибутку відображено на рис. 10
Сума чистого прибутку, витрат і прибутку

Рис. 10. Графік формування точки планового валового операційного прибутку підприємства
З приведеного графіку видно, що при запланованому обсязі реалізації продукції (Р-тпп) підприємство може одержати певну суму валового операційного прибутку (ВОПп), на розмір якого сума чистого операційного прибутку буде перевищувати суму операційних витрат – як постійних, так і перемінних. Графік може бути інтерпретований і у зворотному варіанті: при запланованій сумі валового прибутку (ВОПп) плановий обсяг реалізації продукції підприємства повинен знаходитися в точці Р-тпп. Даний обсяг реалізації продукції може бути визначений на підприємстві за такими формулами:
;
, де
ВРтпп – вартісної обсяг реалізації продукції, що забезпечує формування планової суми валового операційного прибутку підприємства;
ВОПп – планована сума валового операційного прибутку;
Впост. – планова сума постійних витрат;
Rчд – рівень чистого операційного прибутку до обсягу реалізації продукції, %;
Rвпер. – рівень перемінних операційних витрат до обсягу реалізації продукції, %;
Rмп – рівень маржинального операційного прибутку до обсягу реалізації продукції, %.
4. Визначення суми "межі безпеки " (або "запасу міцності") підприємства, тобто розміру можливого зниження обсягу реалізації продукції у вартісному виразі при несприятливій кон’юнктурі товарного ринку, який дозволяє йому здійснювати прибуткову операційну діяльність. "Межа безпеки" ("запас міцності") визначає можливі межі маневру підприємства як у ціновій політиці, так і в зниженні натурального обсягу виробництва та реалізації продукції в процесі здійснення операційної діяльності в несприятливих ринкових умовах (зниження попиту, посилення конкуренції тощо). Графічно формування "межі безпеки" підприємства відображено на рис.11.
Сума чистого доходу, витрат і прибутку

Рис. 11. Графік формування „межі безпеки” (“запасу міцності”) підприємства у процесі здійснення операційної діяльності
З приведеного графіку видно, що "межа безпеки" підприємства характеризує той обсяг реалізації продукції, що знаходиться в межах між точкою забезпечення запланованої (фактично досягнутої) суми валового операційного прибутку підприємства (ТВОПц) і точкою беззбитковості його операційної діяльності (ТБ). У вартісному виразі межа безпеки операційної діяльності підприємства розраховується за такою формулою:
МБв = ВРвоп – ВРтб, де
МБв – вартісний обсяг реалізації продукції підприємства, що забезпечує межу безпеки його операційної діяльності;
ВРвоп – вартісний обсяг реалізації продукції, що забезпечує формування планової або фактично досягнутої суми валового операційного прибутку підприємства;
ВРтб – вартісний обсяг реалізації продукції, що забезпечує досягнення точки беззбитковості операційної діяльності підприємства.
Межа безпеки може бути виражена відносною величиною, тобто коефіцієнтом безпеки. Розрахунок даного показника здійснюється за такою формулою:
, де
КБ – коефіцієнт (рівень) безпеки операційної діяльності підприємства;
МБв – вартісний обсяг реалізації продукції підприємства, що забезпечує межу безпеки його операційної діяльності;
ВРвоп – вартісний обсяг реалізації продукції підприємства, що забезпечує формування планової або фактично досягнутої суми валового операційного прибутку підприємства.
5. Визначення необхідного обсягу реалізації продукції, що забезпечує досягнення запланованої (цільовий) суми маржинального операційного прибутку підприємства. Графічно взаємозв’язок між плановими значеннями обсягу реалізації продукції і сумою маржинального операційного прибутку відображено на рис.12.
Обсяг реалізації продукції
Сума чистого прибутку, витрат і прибутку реалізації продукції

Рис. 12. Графік формування точки планового маржинального операційного прибутку підприємства
З графіку видно, що при запланованому обсязі реалізації продукції (Ртмп) підприємство може одержати певну суму маржинального операційного прибутку (МОПп), на розмір якої сума чистого операційного прибутку (ЧДо) буде перевищувати суму постійних операційних витрат (Впост.). Графік може бути інтерпретований і в оберненому варіанті: при запланованій сумі маржинального операційного прибутку (МОПп) плановий обсяг реалізації продукції підприємства повинен знаходитися в точці Ртмп. Даний обсяг реалізації продукції може бути визначений у вартісному виразі за такою формулою:
, де
ВРтмп – вартісний обсяг реалізації продукції, що забезпечує формування планової суми маржинального операційного прибутку підприємства;
МОПп – запланована сума маржинального операційного прибутку;
Впост. – планова сума постійних операційних витрат;
Rчд – рівень чистого операційного прибутку до обсягу реалізації продукції, %.
6. Визначення необхідного обсягу реалізації продукції, що забезпечує досягнення запланованої цільової суми чистого операційного прибутку. Графічно взаємозв’язок між плановими значеннями обсягу реалізації продукції і суми чистого операційного прибутку відображено на рис. 13.

Рис. 13. Графік формування точки планового чистого операційного прибутку підприємства
З приведеного графіку видно, що при запланованому обсязі реалізації продукції (Ртчп) підприємство може одержати визначену суму чистого операційного прибутку (ЧОПп), на розмір якої сума чистого операційного прибутку (ЧДо) буде перевищувати суму сукупних операційних витрат – як постійних, так і перемінних, а також суму податкових платежів, здійснюваних за рахунок прибутку. Графік може бути інтерпретований і в оберненому варіанті: при запланованій сумі чистого операційного прибутку (ЧОПп) плановий обсяг реалізації продукції підприємства п

Категорія: Реферати | Додав: Anika666
Переглядів: 1676 | Завантажень: 2369 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]